Традиційна різдвяна страва – кутя. Її готують для всієї родини. А ось щоб потішити на свята безпосередньо малечу, традиційно випікали печиво. Зокрема подібна традиція була поширена на Полтавщині, Слобожанщині. Панянки, котрі випікали спеціально до Різдва, – це загальна назва обрядового печива до цього світлого свята. Воно мало форму дівчаток, коників, півників, часом – пташок. Чи не найголовнішою особливістю панянок був їх розпис глазур’ю – саме завдяки колоритному оформленню це печиво вирізняється з-поміж своїх борошняних родичів.
Нині популяризує традицію випікання цього печива, а також займається поширенням інформації про неї Оксана Дорошенко з селища Котельва на Полтавщині. «Я тут народилася й виросла, – розповідає жінка. – Зимові свята асоціюються з найтеплішими спогадами з дитячих років, адже це – канікули, розваги, смаколики. Зокрема найсмачніші й найдушевніші спомини тісно пов’язані з панянками. Коли я носила вечерю хрещеним і ходила селом колядувати, то завжди отримувала на гостинець панянку. Панянки є невід’ємною частиною ритуалів та обрядів на зимові свята. Зокрема, ними щедро обдаровували «вечірників» хрещені батьки, а на Різдво господарі пригощали ними колядників. Зазвичай дівчаткам дарували печиво у формі дівчинки, а хлопчикам – коника або коника з вершником. Півників дарували і тим, і тим».
За словами пані Оксани, панянки традиційно готували з пісного солодкого тіста у період різдвяного посту й фарбували рожевим за допомогою бурякового соку. Таким чином печиво могло тривалий час зберігатися, навіть після свят. Згодом деякі господині почали додавати до тіста молоко, смалець, яйця. Прикрашають нині панянки глазур’ю білих, блакитних, жовтих барв, декорують тонкими абстрактними завитками й крапочками.
Лише різдвяна традиція
«Дуже важливо, – наголошує майстриня, – що панянки – це тільки різдвяні пряники. Це обрядова, сакральна випічка до Різдва, як, до прикладу, паски на Великдень. У 2016 році я вперше спробувала їх спекти. У мене збереглися форми від бабусі, також її щоденник. Моя бабуся по маминій лінії Олександра Василівна Дрижирук 1935 року народження робила цікаві записи. Зокрема про різдвяні свята у селі, а також про те, як вони з мамою та сусідками готували панянки перед Різдвом. А ось моя мама вже їх не випікала. Сімейна традиція могла втратитися, проте я вже в дорослому віці вирішила її відродити».
У Котельві панянки нині готують чимало господинь. Однією з найвправніших майстринь була бабуся Оксаниного чоловіка, нині вже покійна Ганна Дорошенко. Сьогодні її справу продовжують онучка і правнучка Оксана та Еліна Ісакієви. Пані Оксана розповідає, що коли вперше спробувала сама приготувати панянки, то відчула непідробне бажання й далі розвиватися в цьому напрямку. Водночас розуміла, що панянки можна готувати тільки раз на рік. Саме тому це печиво надихнуло жінку на пошук власних сенсів.
«Котелевський коржик» – панянки син
Юристка за освітою, Оксана Дорошенко після завершення декретної відпустки вирішила змінити рід своєї діяльності, причому кардинально. Сьогодні вона займається фотографією, краєзнавством, а також розвиває свій авторський бренд «Котелевський коржик». Він з’явився після того, як Оксана почала експериментувати з тістом і формами випічки, так і винайшла власний рецепт. Саме так народився її «Котелевський коржик», який вона називає філософією свого життя, хоча це не є бізнесом і не є основним заробітком.
«Кожен мій коржик, – тепло розповідає про улюблену справу Оксана, – це завершений і усвідомлений результат рефлексії на окремі події, моє бачення краси цього світу. Також я малюю персональні коржики для окремих людей, закладаючи туди свої сенси й асоціації. Я принципово не малюю двох однакових коржиків. І категорично проти, щоб їх копіювали. Я сприймаю це як нахабний плагіат і неповагу до мене як митця. Один коржик я можу робити протягом трьох чи навіть п’яти днів, це доволі тривалий процес. Це переважно або для близьких людей, або на аукціони для військових. Мій чоловік зараз на захисті України, як і багато моїх друзів і рідних. І я таким чином хочу їм допомогти. Тому про майстерклас моїх коржиків не може бути мови. Я не хочу, щоб мене копіювали. Це мій персональний стиль. А от щодо майстеркласу традиційних панянок, то я готова поділитися своїми знаннями й уміннями з охочими. Бо традиції – це те, що має бути доступне кожному».
