Олександр боронив Україну з початку російської агресії – з 2014 року. До 2018-го працював у Службі безпеки України. А коли його контракт зі службою завершився, то звільнився й почав займатися власною справою. Тоді це був бізнес, пов’язаний з інформаційними технологіями (ІТ). Потім працював у виробничій ІТ-компанії, і на момент повномасштабного вторгнення росії у 2022 році то була основна його робота.
«Бізнес, яким я тоді керував, мав виробництво в Ірпені. Відтак його не стало, – розповідає Олександр Ткачук. – Моя дружина Яна займалася 3D-дизайном і візуалізацією проєктів. Але з початком великої війни це вже стало неактуальним, тому нам потрібно було починати щось нове. Ми з дружиною з після вторгнення рашистів активно займалися волонтерством, і щоб віддячити людям, котрі допомагали війську грошима й автомобілями, купували їм у подарунки вишиванки. Часто не могли знайти потрібних розмірів та дизайну. Так і виникла ідея створити власне виробництво автентичного українського одягу. А ще підсилило цю думку те, що ми хотіли організувати таку справу, яка би й користь суспільству приносила, і шкодила росіянам. Адже вони активно заперечують українську ідентичність і не визнають Україну як таку».
Вам також може сподобатися
Від інтернет-магазину до власного виробництва
Починали Олександр із Яною з інтернет-магазину вишиванок – продавали продукцію інших виробників. Але з початком повномасштабного вторгнення припинили існування компанії з Сумської, Чернігівської областей. «Зважаючи на все це, виникла ідея відшивати власні вироби, а також нестандартні розміри, бо, повірте, потреба саме в таких є, – каже пан Олександр. – Починали зі сторінок у соцмережах. А сьогодні «Вишиваночка» – це виробництво та магазин в Івано-Франківську, два представництва в Києві. Плануємо відкриття великого магазину у Львові».
Український ветеранський фонд сприяє не лише фінансово
За підтримки Українського ветеранського фонду, зокрема завдяки коштам на придбання обладнання для машинної вишивки, подружжю вдалося відкрити виробництво вишиванок у січні минулого року. Ця підтримка була дуже доречною, бо на новий бізнес Ткачукам банківські кредити не давали. А власні заощадження, які могли б використати на нову справу, витратили на волонтерську закупівлю автомобілів, медикаментів.
Олександр зауважує, що підтримка Українського ветеранського фонду не лише фінансова. Адже крім коштів, надають ще й потрібну інформацію та навчання. Ветерани можуть вказати, які їм потрібні знання. Потім фонд у відповідь на запити шукає спеціалістів, котрі проводять відповідні навчання.
«Якщо комусь здається, що головне в бізнесі – це наявність достатнього фінансування чи обладнання, то це не зовсім так, – ділиться Олександр Ткачук. – Потрібно знати потреби клієнтів та вміти їх задовольнити, працюючи не в мінус. Ми постійно проводимо опитування, моніторимо пропозиції конкурентів, стежимо за динамікою попиту. Вже на етапі захисту проєктів журі від Українського ветеранського фонду оцінює кожен проєкт на життєздатність, пояснює можливі ризики. А презентація проєктів онлайн та наявність записів на сайті УВФ дозволяє не тільки зробити процес максимально прозорим та справедливим, а й підготуватись аналогічним бізнесам та покращити свою бізнес-модель».
Нині у «Вишиваночки» широкий асортимент продукції – сорочки, блузи, сукні, дитячі речі. Зважаючи на те, що вироби можна замовити і в дитячому, і в дорослому варіанті, а також обрати кольорову гаму, то кожна річ у колекції представлена у 15-20 варіаціях. Є також можливість замовити пошиття за індивідуальними мірками. Відтак орієнтовно 80% замовлень – вироби нестандартних розмірів. «Наші вироби оздоблені машинною вишивкою, – ділиться бізнесмен. – На весну-літо плануємо вводити ручну, тож зараз шукаємо відповідних спеціалістів. Нині у нас задіяно п’ятеро людей, а навесні маємо намір забезпечити роботою 15».
Чому Івано-Франківськ?
Сім’я на початок повномасштабного вторгнення мешкала в Києві. У пошуках безпечного місця для сина знайшли кімнату у Івано-Франківську. З дитиною поїхала бабуся. А в липні, коли батьки приїхали навідати сина, треба було щось вирішувати зі школою. Хлопчик мав іти у перший клас, а в столиці на той час школи очно не приймали першокласників. Дитину, котра взагалі не знайома зі школою та навчальним процесом, відправляти на онлайн-навчання було складно. А в Івано-Франківську чи не кожна школа, яку відвідали Олександр та Яна, погоджувалася прийняти їхнього сина. А ще важливим аргументом обрати це місто для нового місця проживання стало те, що в перші місяці війни тут діяло багато гуртків для дітей. Малечу там зацікавлювали. Бо психологічний стан дитини, коли в країні війна і батьки не поруч, дуже напружений. А в гуртках діти могли трохи розрядитися поряд з ровесниками. Оскільки місто тепло прийняло дитину, Олександр та Яна вирішили відкрити виробництво саме тут.
Не вишиванками єдиними
У лютому й березні минулого року, коли в тому була потреба, то разом із дружиною відшивали фліски для військових. А зараз Яна займається дизайном: розробляє схеми та фасони майбутніх виробів. Завдання ж Олександра – нагляд за машинною вишивкою, закупівля сировини. Щоправда, в цьому йому нині допомагають працівниці компанії. Це дає чоловіку змогу займатися розвитком «Вишиваночки», а також присвячувати свій час та ресурс ще одному своєму проєкту.
«Окрім вишивки, ми розробляємо FPVдрони та дрони-камікадзе, – розповідає ветеран. – Усе задля того, щоб наближати нашу Перемогу. Це наш власний проєкт. Спочатку купували деталі, конструювали, а зараз працюємо над розробкою нових дронів, над підвищенням дальності їхнього сигналу. Також збираємо самі апарати для наших побратимів. Маємо встигати все, бо в країні триває війна».
На своєму прикладі Олександр Ткачук доводить ефективність виділення фінансування ветеранському бізнесу.
«Минулого року ми сплатили державі 120 тисяч гривень податків, а також закупили сировини на понад мільйон гривень, каже він. – На кошти, отримані від прибутку, відшили 50 флісових курток і 30 прапорів, зібрали 5 дронів-камікадзе. В подальшому ці показники можна буде множити на 4, оскільки 80% прибутку спрямували на розвиток швейного виробництва. На жаль, держава повільно перелаштовується на військові рейки. Існують сотні, якщо не тисячі локальних виробництв, які можуть активніше працювати, але їм не вистачає власних ресурсів. Державні ж органи та органи місцевого самоврядування здійснюють закупівлі великими партіями, які можуть забезпечити лише найбільші підрядники, вартість виробів яких часто на 20-40% дорожча за ринкову. Саме тому ми спочатку розвинули бізнес з виробництва етноодягу, а вже з нього допомагаємо побратимам. Тому хочу побажати ветеранам та членам їхніх сімей не боятись відкривати власну справу, користуватись можливостями програм «Варто» та «Є-робота».
