Цей жвавий, харизматичний і дуже симпатичний песик Едвард – яскравий та незамінний символ Тернопільського волонтерського хабу. Там з квітня 2023 року надають допомогу людям, які через війну залишили свій дім і переїхали подалі від фронту.
«Будинок стійкості та сили» – це проєкт, над яким працює тернопільський осередок Всеукраїнської громадської організації «ВПО України». Нині місцеву організацію очолює переселенка з Харкова Світлана Вишневська. І всі волонтери тернопільського осередку – переселенці.
Вам також може сподобатися
«Ми допомагаємо внутрішньо переміщеним особам, – розповідає Світлана Віталіївна. – Надаємо юридичний, психологічний супровід, організовуємо майстеркласи, цікаве і корисне дозвілля для людей похилого віку, молоді, які переїхали, втратили дім. Хаб завжди сповнений життя. Тут працює соціальна перукарня та швейна майстерня, де жінки-переселенки власноруч шиють подушки, ковдри й адаптивну білизну для наших Захисників. Кожна з них має чоловіка, який сьогодні боронить Україну. Окрім цього, у хабі регулярно проходять консультації та навчальні курси – зокрема «Гаджети 45+», де навчають користуванню інтернетом, онлайн-банкінгом і месенджерами».
На фото: Майстер спорту України з водного полу Світлана Вишневська не з чужих слів знає як це – жити за тисячу кілометрів від рідного дому. Фото надане співрозмовницею.
У життя родини Світлани Вишневської війна увірвалася о четвертій ранку 24 лютого 2022 року. Всі мешкали на Північній Салтівці в Харкові.
«Ми не вірили, що це відбувається в реальності, – згадує вона. – Це був жах, який тоді не вкладався в голові. Наш район дуже обстрілювали, тож ми переїхали до друзів у середмістя. Сподівалися, що їхній старий будинок, який пережив дві світові війни, убереже й нас. Але коли дуже стало страшно, на початку березня ми поїхали до Тернополя, до родини нашого тата. З собою забрали батьків: маму Вікторію Григорівну, якій на той час було 70 років, і 73-річного тата Віталія Станіславовича. Вони дуже не хотіли покидати свою квартиру на 10 поверсі, але ми їх переконали. Ліфти вже не працювали. Допомогли їх спустити мої учні. Я досі працюю тренером з водного поло. З нами виїжджав і песик Едвард. Я його ще називаю «хлопець з Донбасу», бо привезли з Краматорського розплідника в 2019 році».
Не хотіли покидати рідну хату неподалік Ізюма й батьки чоловіка Світлани. І тільки під загрозою окупації вони за допомогою волонтерів поїхали. Нині мешкають на Хмельниччині.
Світлана Вишневська продовжувала займатися тренерською діяльністю в Харківському фаховому коледжі спорту. У міру можливостей допомагала іншим харків’янам знайти прихисток на Тернопільщині. Чоловік допоміг освоїтися на новому місці і у 2024 році пішов служити.
А якось вночі жінка гортала телефон і побачила оголошення: «Потрібні волонтери». «Я заповнила анкету, а вже зранку мені зателефонували. Так почалося моє волонтерське, насичене подіями життя. Є дуже багато питань, які потрібно допомогти вирішувати людям, котрі вимушено переїхали зі своїх сіл і міст. Інколи навіть не вистачає дня, ресурсу, але руки не опускаємо. Не маємо права».
За словами Світлани, дуже надихає щодня робити потрібні справи її хвостатий талісман – Едвард породи цвіркпінчер. Мікродоберман, пояснює жінка тим, хто не дуже розбирається в породах.
«Він фактично з нами всюди, – розповідає жінка. – У нього навіть є волонтерське посвідчення. Він дуже багато нам допомагає. До прикладу, коли гуляємо з ним, люди звертають на нього увагу і донатять. Тож завдяки його харизмі маємо додаткові фінансові надходження. Саме цієї породи є найменший службовий собака в реєстрі кінологічної спілки України. Його ще називають собака-компаньйон. Залучають до охорони, дуже любить дітей. На жаль, через війну зараз у нього теж є синдром посттравматичного стресового розладу, іноді буває соціопатом. Коли якось вночі були прильоти, він мене тягнув у ванну і тримав за ногу, поки все не закінчилося».
Світлана Вишневська згадала, як торік разом з Едвардом брали участь у параді вишиванок у Тернополі: «Якось у Львові друзі подарували мені вишиту серветку початку XX сторіччя. А мої дівчата, наші волонтерки, взяли дитячу сорочечку і зробили за допомогою серветки Едварду вишиванку, спеціально до цього свята».
Відтоді як Світлана Віталіївна покинула рідний Харків, у місто вона більше не поверталася. Слава Богу, її будинок уцілів. Зараз там безкоштовно живуть друзі родини з Бахмуту. А от маминій квартирі не так пощастило – вибило всі вікна. За словами волонтерки, намагаються відновити житло завдяки державній програмі, зробити хоч якийсь ремонт, щоб ті, хто втратив оселі, мали де жити.
Нещодавно Світлана Вишневська повернулася з Чемпіонату світу з водного поло, який відбувся в Хорватії. Була суддею. Вона продовжує робити свою роботу, волонтерити, паралельно здобуваючи третю вищу освіту. А взагалі – просто живе далі, не заглядаючи далеко наперед. Бо планувати майбутнє у цей непростий час їй ще доволі складно.
