– Агов, Тетяно, скільки вже можна чекати? Гайда пішли! – спересердя кликала Наталка подружку.
Дівчата збиралися до лісу зі своєю таємною місією – побудувати невеличку хатинку. Для цього кілька днів підбирали місце: щоб подалі від дороги і втоптаних стежок. Їхні ровесниці Іринка з Олею вирушили раніше: стягують до табору патики, листя, розчищають територію. Тетяна з Наталкою мали принести крадькома взяті з дому сокиру, пилку і лопату.
Вам також може сподобатися
– Ну нарешті. Ми вже думали, що вас не відпустять, – помітивши знайомі постаті в осінньому лісі, заявила Оля. – Подивіться, скільки ми всього підготували! Навіть два пеньки величезні прикотили – будуть за столика.
І робота закипіла з новою силою. Тетяна різала прути ліщини, Оля прибирала з них гілочки з листям та загострювала краї сокирою. Інші дівчатка застромляли готові кілочки щільним рядком уздовж наміченої площі житла. Коли деревина не хотіла лізти в землю, в хід ішла лопата.
– Може, вже перекусимо? – жалібно озвалася пухкенька Іринка до компанії подружок. – Вже у животі бурчить, так їсти хочеться…
– Зачекай трохи. От зараз стіни доробимо, тоді й поїмо, – безапеляційним тоном заявила ініціаторка та головна конструкторка лісової хижки Наталка.
І справді, через десять хвилин основний каркас був побудований. Зручно вмостившись на повалену колоду неподалік, дівчатка розстелили на землі газету. У кошику, куди заздалегідь всі знесли свої частки провізії, знайшлися хліб, сало, зелені чубчики молодого часнику, домашні пиріжки з капустою та яблуками, сирники, кукурудзяні палички та пляшка вишневого компоту.
Після того як останні пиріжки були досмаковані і допитий весь напій, компанія знову взялася за роботу. Поставивши пеньок на пеньок, Іринка залізла в центр хатинки і зв’язала кінці всіх прутиків. Утворилося таке собі шатро. Затим за допомогою тонших прутиків дівчата зробили переплетення основи стіни. Лише в одному місці облаштували отвір – на кшталт віконечка.
– У мене за хлівом є скляні тахлі: дід відклав про всяк випадок. Треба наступного разу взяти одну і засклити наше віконечко, – внесла ініціативу Оля.
– І як же ми її прилаштуємо? – не забарилася поцікавитися Наталя.
– А між патички вставимо і притиснемо. Якось вигадаємо…
– Гайда по гілки з листям, дах треба робити, – закомандувала Наталка. І всі пішли до вирубки неподалік.
Вибирали гілки, де було багато пишного листя, щоб у дощ на голову не текло всередині хижки. А поверх ще й приладнали пучечки з осоки, які принесли сюди ще попереднього дня. Серпом нажали тієї зелені на лукові цілісеньке рядно. Тетянка в’язала жмутики, Іринка допомагала.
За двері повісили стареньке рядно, потайки взяте кимось з повітки. Долівку застелили пахучими травами, посередині поставили пеньки. Прикрасили букетиком ромашок у символічній вазочці з маленької пляшки.
– Оце в нас хатинка – найкраща в лісі. Будемо тут гратися, перечікувати негоду. От би ще й місточок через цей струмок зробити – швидшою б дорога додому стала б… – замріяно роздумувала Наталка.
– О, то давайте завтра почнемо: я бачила он там два великі стовбури ясенів, які вітер повалив. Перекинемо їх через воду і зверху накладемо коротших, – запропонувала Оля.
– А збоку ще можна поруччя облаштувати – он який високий горб через той струмок, – і собі додала Тетянка.
Два наступні дні дівчатка старанно трудилися над новим «стратегічним» об’єктом. Місток вийшов на славу! Довгий, рівненький. А ще – добре гойдався під вагою своїх архітекторок.
Цілий місяць подружки пропадали у лісі. Стільки всього понаносили, понавигадували… Дорослі, збираючи гриби і випадково надибавши дитяче творіння, дивувалися й усміхалися – треба ж як постаралися!
Першим не витримав перехід: дід Степан якось надумав ним скоротити свій шлях та на півдорозі й провалився просто у воду. Додому приплентався по пояс у багнюці, злий і сердитий. Решту конструкції на другий день після цього змило зливою. Лиш кілки від поручнів залишилися.
Хижка простояла довше. Лише вітер трохи похилив. Дівчатка ще підтримували її до кінця літа. А взимку, коли з’їхалися до бабусь на канікули і пішли подивитися на своє дітище, побачили лише купку гілля, присипане снігом. Проте з того місця, де колись були двері, якийсь лісовий звір протоптав стежину. Вочевидь, гарну схованку собі надибав…
– Нічого, наступного року змайструємо ще кращу, – підбадьорила усіх Наталка. І повела свою когорту на луки, кататися на санчатах.
