З самого малечку Сашко захоплювався різними механізмами. Любив розбирати, ремонтувати… Тож коли закінчив школу в рідному селі Анадоли, що на Чернівеччині, вступив на відділення «Механізація сільського господарства» Хотинського сільськогосподарського технікуму (нині – Хотинський технікум Подільського державного аграрно-технічного університету) та отримав диплом інженера-механіка.
Строкову військову службу Олександр Боднарюк проходив на Львівщині у лавах Національної гвардії України.
Вам також може сподобатися
«Після армійських буднів знову повернувся до улюбленого заняття – працював на станції техобслуговування, затим перевізником, – розповідає старша сестра Олександра Наталія. – Возив пасажирів і по Україні, і за кордон. Одружився, став за батька двом прийомним дітям, а згодом тримав на руках і спільну донечку. З початком війни в Україні все більше замислювався над тим, щоб стати на захист рідної землі. І у серпні 2014 року таки пішов до військкомату. Через два місяці тренувань на Яворівському полігоні вирушив на Донеччину. Був водієм гаубичної артилерійської батареї на Костянтинівському напрямку».
Олександр на позивний «Бандит» мав звання молодшого сержанта. Служив у 80-й окремій аеромобільній бригаді. Був одним із «кіборгів», які захищали Донецький аеропорт.
«Спілкувалися з ним не часто, – продовжує Наталія Вирижинська. – Він говорив мало, особливо не вдавався в деталі служби. А в новорічну ніч на 2015-й сам набрав. Розповідав про друзів, згадували дітей, наше мирне життя… Востаннє чула його голос 18 січня».
Вже з наступного дня рідні не могли зв’язатися зі своїм Сашею. І телефонували, і писали. «Саша, відпишися, бо я хвилююся», – просила сестра. Шукали його по усіх усюдах. І через зв’язки, через побратимів… Ніхто – нічого. Згодом тато, мама та Наталія здали тест ДНК. І весь цей час чекали і надіялися. Сподівалися на чудо.
Не раз з родиною зв’язувалися ті, хто нібито знав, де їхній Саша, та могли повідомити, якщо отримають певну суму. Запевняли, що в полоні, казали, що живий. За гроші обіцяли навіть дати з ним поговорити… Але рідні не вірили шахраям.
«Вечір п’ятниці. Я ще була на роботі, коли мені зателефонували і повідомили, що експертиза підтвердила спорідненість на 99,9 відсотка, – пригадує той важкий день сестра. – Надворі – червень 2015-го. Моя донечка, як і десятки школярів нашої школи в Хотині, де я працюю, через день готувалися святкувати випускний…»
Дуже важко Наталії далося те рішення. Жінка розуміла, що, одразу ж забравши тіло брата та організувавши похорони, свято останнього дзвінка, до якого так готувалися і якого так чекали діти, стане для всіх зовсім не радісним. Якщо і взагалі не відмінять урочистості… Тож зваживши всі за і проти, Наталія була змушена цілих два дні носити в собі страшну таємницю.
«Ми більше п’яти місяців жили у невідомості, жили надією, хоча десь у глибині душі відчували непоправне. Тож два дні нічого б не змінило. Я знала, що в понеділок зранку я піду до батьків і повідомлю їм жорстоку правду. Я знала, що поїдемо по тіло, що ми всі будемо плакати і починати жити без Саші. Знала, що треба бути сильною. І знала, через які муки мушу пройти ці два дні…»
То був страшний похорон. 18 червня Героя проводжало мало не все село. Місцем останнього спочинку Олександра Боднарюка стало кладовище в рідному селі Анадоли. Захиснику назавжди залишиться 35 років.
Він зник безвісти 20 січня під час боїв за аеропорт Донецька. Відвозив до терміналу підкріплення, а звідти забирав поранених. Побратим Станіслав Паплінський розповів про ті події: їх МТЛБ «Ластівка» йшла для евакуації бійців з терміналу, проте в тумані впала з 6-8 метрової висоти підпорної стіни терміналу аеропорту і загорілася. Загинув водій МТЛБ Олександр Боднарюк, з ним поліг Віталій Гасюк.
З липня 2014 року «Бандит» здійснив 16 рейсів в Донецький аеропорт. Підвозив необхідне на передову, а також підкріплення, забирав поранених. Завжди був серед своїх побратимів лідером, йшов добровольцем на найнебезпечніші завдання. Навіть важко поранений не випускав автомата з рук. До останнього подиху захищав свою землю.
Олександр Боднарюк посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою «Народний Герой України», нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» та медаллю «За жертовність і любов до України». Має відзнаку «Лицарський Хрест родини Мазеп».
Він – Почесний громадянин Хотинського району Чернівецької області. А 14 вересня 2015 року на фасаді загальноосвітньої школи, де навчався Олександр Боднарюк, Герою відкрили меморіальну дошку. Також на його честь подібну встановили на фасаді Хотинського технікуму, який свого часу закінчив.
«Саша був справжнім чоловіком. Завжди дотримував слова, мав багато друзів. Готовий був підставити плече всім, хто потребував допомоги. Він і того останнього дня не повинен був їхати, казали його побратими. Проте він не міг – бо мав виручати друзів…Таким вже був. І таким залишився назавжди – незламним, хоробрим і рішучим», – на завершення розмови сказала сестра.
