Династія медиків, за словами Олени Едуардівни, розпочалася з її чоловіка – Миколи Костянтиновича. Вони зустрілися у Вінниці в 1977 році. Він вже був студентом Вінницького медичного інституту, а вона готувалася до вступу. Хлопець допомагав їй, підтримував, хвилювався. В обох у родинах були лікарі. В неї – тітка з дядьком, у нього – сестра.
«З дитинства я дуже боялась лікарні і лікарів, – пригадує Олена Василенко. – Тому бажання присвятити себе медицині з’явилося набагато пізніше. Спочатку це була така загальна мрія допомагати людям».
Вам також може сподобатися
Студентами вони зіграли весілля і за розподілом після навчання обоє розпочали трудовий шлях у Хмельницькому. Нині подружжя вже пенсіонери, проте продовжують працювати за фахом. Він – отоларингологом, вона – терапевтом. Крім того, Микола Костянтинович керує профспілкою медпрацівників міста.
У родині – восьмеро дітей, половина з яких також крокують батьківським медичним шляхом.
Найстарший Дмитро народився у 1980-му. Закінчив Вінницький медичний університет і завідує ЛОР-відділенням в Хмельницькій міській лікарні. Крім того, син пішов далі за тата – займається ще й пластичною хірургією. Через два роки в сім’ї з’явився Костянтин. Він має фармацевтичну освіту. Також закінчив курси масажиста. Нині мешкає і працює за кордоном.
«Наша найстарша донька Олена 1987 року народження має юридичну освіту, – продовжує мама. – Вона – прокурор у міській прокуратурі. Нині в декретній відпустці, виховує маленького сина. На рік молодша від неї Катерина також продовжила нашу медичну династію: закінчила Вінницький медуніверситет. Працює терапевтом. Дівчатка навчались в одному класі. Чому Оленка обрала юридичний фах, а не медичний – навіть я була здивована. Бо бачила її здібності до медицини, була переконана, що вона все-таки вибере саме цей напрямок. У неї була цікавість, і вона все правильно розуміла. Навіть тепер запитую її: «Чому ти не пішла в медицину? У тебе ж так добре виходить лікувати свою родину…»
У 1993-му народився Едуард. Він – священник римо-католицької церкви. Це було його покликанням. Навчаючись у випускному класі сказав нам, що обрав для себе такий шлях. Звісно, ми підтримали сина, адже живемо під покровом Церкви Христової. Ми всі віруючі, практикуючі християни. Для нас це не було зовсім несподіванкою, бо Едік був активним учасником молодіжної церковної спільноти, грав у театрі при парафії. Їздили, показували вистави в різних містах України. Тобто він духовно формувався в Церкві і знайшов себе там. Кажуть, що Господь кличе. І він відчув цей поклик та пішов за ним. Навчався в духовних семінаріях Городка на Поділлі та Любліна. Нині він вікарій, працює секретарем єпископа Кам’янець-Подільської дієцезії.
На фото: У сім’ї – восьмеро дітей і стільки ж онуків. Фото з архіву родини.
Анна народилася 1994-го, вона також має юридичну освіту. Недовго попрацювала за фахом в поліції, а потім змінила фах. Зараз вона в Англії.
На два роки молодша від неї Марійка навчалась у Львові на кафедрі німецької філології. Два роки працювала і жила в Ізраїлі. Вільно спілкується німецькою, англійською, івритом. Проте мріє займатися ресторанним бізнесом, кондитерською справою. Зараз – у Данії. «Едік, Аня і Марійка росли разом. Вони – найкращі друзі. Коли збираються разом, не можуть наговоритися», – каже Олена Едуардівна.
Наймолодший серед дітей – Миколай. Йому 25 років. Також навчався у Вінниці в медичному університеті. Зараз проходить інтернатуру з хірургії. За словами матері, він свідомо від самого дитинства прямував цією дорогою. Хотів бути лікарем, як і батьки, і його сестра з братами. «Усім своїм дітям ми давали можливість обирати свій шлях у житті, – поділилася досвідом жінка. – Правда, тато дуже хотів, щоб всі наші донечки і сини були лікарями. Але декотрі не послухали.
Коли родина збирається разом, звичайно, говоримо про різне. Проте головною темою часто є медична. Ділимось і досвідом, і переживаннями за галузь. Інколи нам здавалося, що ось-ось все розвиватиметься по-новому, відроджуватиметься… Але, на жаль, не все так відбувається. Бувають у нас і суперечки в сімейному колі, коли обговорюємо протоколи лікування. Всім є чому повчитися одні в одних. Але часто й дослухаємося до досвіду дітей, їхніх сучасних поглядів. Нам дуже цікаво бачити, як діти по-новому підходять до лікування, слухаємо їх з великою цікавістю. І дуже пишаємося ними», – запевняє Олена Едуардівна.
У родині Василенків підростають восьмеро внуків. Наймолодшій онучці – 10 місяців. Найстаршій Юлі – 21-й рік пішов. Попри настанови дідуся вчитися в медичному, вона обрала Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. «Вона дуже творча натура, як її мама і тато», – каже бабуся.
У родині є традиції збиратися за одним столом у Різдво і Великдень, у дні народження мами і тата, на День матері, батька… А особливим святом є День медика. У цей день Микола Костянтинович чекає всіх рідних і готує свій фірмовий шашлик.
