Постійний стрес. Люди, які змушені були залишити домівку через війну, перебувають у постійному стресі. Часто внаслідок війни у них втрачається інстинкт самозбереження, вони навіть готові повертатись туди, де на них чекає смертельна небезпека.
Підвищена тривожність і постійний страх. Вони також є супутниками тих людей, кого з рідного дому виселила війна. Річ у тім, що психологічні травми, отримані у зоні військових дій, спричиняють абсолютну невпевненість у завтрашньому дні.
Конфронтація між місцевими мешканцями і переселенцями. Вона може виникати через те, що переселенці почуваються чужими в іншій місцевості. А до усього чужого людина часто ставиться вороже.
Гіперболізоване відчуття справедливості. Часто будь-яку затримку соціальних виплат (навіть нетривалу і спричинену цілком об’єктивними причинами) вони сприймають не лише як порушення своїх прав, але й і як особисту образу. Реагують болісно. Буває, після таких новин у людей зовсім опускаються руки.
Часті скарги. Зазвичай спілкування з переселенцями переростає у вислуховування скарг на їхнє теперішнє життя, а також про те, як багато вони мали, але втратили через війну. Розмова, позбавлена конструктиву, заходить у «глухий кут». Звісно, повернути людям їхнє довоєнне життя неможливо, проте можна допомогти в якихось конкретних речах, наприклад, надати посильну допомогу, яка їм потрібна саме зараз.
