У приміщення, де перебував під час виконання службових обов’язків старший лейтенант поліції Іван Борищук із побратимами, влучив ворожий безпілотник. Внаслідок вибуху Іван дістав 74% опіків тіла. Побратими витягнули його з полум’я непритомним. Далі була запекла боротьба за життя: стабпункт, реанімобіль, зупинка серця дорогою до Вінниці, реанімація в Дніпрі та термінова евакуація літаком до Німеччини. Шість днів лікарі боролися за життя Івана, але дива не сталося – серце Захисника зупинилося.
Що таке війна, Іван Борищук на позивний «Якут» знав задовго до 2022 року. За його плечима була служба в Національній поліції Полонного та Хмельницького, а також численні відрядження на буремний схід. Проте за суворим одностроєм правоохоронця та бойовим гартом ховалася тонка, глибоко творча душа.
Іван чудово грав на гітарі, сам писав пісні та виконував їх. У зоні АТО побратими щоразу просили його взяти з собою інструмент – його голос та струни лікували зболені душі на передовій. Один із товаришів навіть купив собі гітару, аби навчитися грати, як «Якут».
А ще Іван мав рідкісний дар – творити красу з дерева. Коли після важкої автомобільної аварії він опинився прикутим до ліжка через перелом ноги та ускладнення, то знайшов розраду в різьбленні. У нього виходили дивовижні ікони, які він щиро дарував друзям та близьким, а для храмів власноруч майстрував хрести. Грошей за свою роботу принципово не брав.
«Ми зустрілися на початку 2022 року, – згадує Людмила. – Нас познайомив його побратим Михайло, який згодом став кумом. Зовсім скоро після нашого знайомства Іван поїхав у Покровськ. Саме від нього вранці 24 лютого я дізналася, що почалося повномасштабне вторгнення… На початку я змушена була поїхати з сестрою до Італії, оскільки потрібно було допомогти їй із маленькими племінниками облаштуватися на новому місці. Там знайшла роботу. Постійно з Іваном спілкувалися, підтримували один одного у цій непростій для нас ситуації. Телефоном він мені освідчився, і вже на початку травня я повернулася додому. Невдовзі Іван повернувся, і з того моменту ми більше не розлучалися. Одружилися, будували спільні плани».
Але спокійне сімейне щастя тривало недовго. «Якут» знову і знову вирушав у бойові відрядження. Дружині подробиць не казав, беріг її спокій.
Бахмут, Слов’янськ, Покровськ, Волноваха… У пекельному Бахмуті Іван отримав важку контузію, травму барабанної перетинки. На ліве вухо він повністю втратив слух, праве довелося оперувати. Але про списання у тил він і чути не хотів. Трохи відновившись, він знову повернувся до побратимів штурмової бригади «Лють».
1 січня 2025 року в родині народився син Тимурчик. Іван наполіг, що буде поруч із дружиною під час пологів, і першим узяв крихітку на руки. У той час він саме перевівся до батальйону поліції особливого призначення «Стрілецький». У червні Іван знову поїхав на навчання з вибухотехніки, а 28 лютого цього року вирушив у своє останнє відрядження до Слов’янська.
«Він пообіцяв мені, що більше не поїде…» – тихо каже Людмила.
Увечері 22 травня вони довго розмовляли по телефону, Іван тішився лопотінням маленького синочка. Наступного ранку написав коротке: «Після роботи, кохана, наберу». Але це було його останнє повідомлення. А далі – все як у тумані … Короткий дзвінок командира і звістка про поранення… Телефон Івана не відповідає, жодних деталей про його стан. Невідомість і повідомлення про термінову евакуацію до Німеччини на лікування.
Людмила вже тримала в руках квитки, щоб летіти до чоловіка, але 29 травня з німецької клініки надійшла страшна звістка: серце Івана зупинилося.
Героя поховали на його батьківщині – у селі Карасиха, що на Білогірщині. Іван так і не встиг збудувати будинок під Хмельницьким, не встиг навчити сина боксу та карате, якими захоплювався сам, не відкрив власну майстерню для різьблення по дереву, не встиг дружину навчити водити машину…
Ніби передчуваючи свій відхід, за два тижні до загибелі він сказав дружині: «Може, мої пісні хтось почує після моєї смерті і я стану дуже відомим…»
Під час прощання замість заупокійних слів над труною лунала пісня про чорну хустину. Його власний голос. Його остання сповідь.
