Коли підступний ворог зухвало ступає на рідну землю, посягаючи на цілісність і незалежність, коли під загрозою достойне завтра наступних поколінь, справжні українці й українки обіймають найрідніших, обіцяючи неодмінно повернутися з Перемогою, і доєднуються до лав Захисників. Так уже в нас повелося. З діда-прадіда. Сповнювався світ гучною славою найсміливіших подвигів вкраїнських козаків. Захоплюється планета міццю наших нинішніх оборонців і оборонниць. Зовсім юних і сивочолих. Тих, хто не встиг ще створити сім’ю, й тих, хто вже має онуків. Тих, хто свідомо залишив мрії і плани на «після Перемоги». Тих, хто не вміє й ніколи не навчиться жити за принципом «моє діло – сторона». Тих, в чиїх жилах тече справжня українська кров.
Сашко змалку захоплювався розповідями бабусі про прадідуся, а дорослішаючи, приміряв його форму й амуніцію. Той загинув у двадцять чотири. Залишивши на згадку рідним кілька світлин, де щиро усміхається, й оті лагідні сонячні промені, якими завжди огортав з небес. А ще на найчільнішому місці в будинку – його нагороди. Чи пишається він з неба, що Сашко нині в складі ЗСУ мужньо жене з отчої землі нащадків тих, з ким судилося бути в окопі й викурювати одну цигарку? Сашкові нині двадцять чотири.
Орест, начитаний й напрочуд залюблений в історію, з золотими руками, для яких немає неможливого, вийшовши на заслужений відпочинок, розчинявся в онуках. Вчив їх грати в футбол й майстрував їм двоколісні. Водив на риболовлю й прищеплював любов до українства. В перший день повномасштабного вторгнення він пішов до військкомату. Розумів: його найдорожчі у світі онуки мусять дорослішати під вільним українським небом. Тепер у внуків браслети з його останнім повідомленням: «Люблю і вірю: все буде добре».
Галинка працювала медсестрою і мріяла здобути лікарський фах. Любила підбори, музику, життя й Олега. З ним мали побратися на Великдень. Втім обидвоє доєдналися до лав Захисників того фатального для всіх нас лютого. Замість підборів в Галі нині берці. Замість поцілунків коханого – його світлина у гаманці. Він перейшов в небесне військо. Сміливо і героїчно. Вона жене ворога нині за двох. Вона неодмінно повернеться, аби розповісти нащадкам про незламність й силу волі коханого.
«Вірю і знаю, ти б дочекалася. Втім, не повернуся. Довго в дівках не засиджуйся. Треба продовжувати нашу націю», – напише в прощальному повідомленні коханій тепер навіки 19-річний юнак. Він пішов на війну, підробивши свої документи, бо не вистачало років. Перед тим своїм останнім боєм він встиг написати останні слова.
О Боже! Скільки їх таких: відважних, справжніх, сміливих, мужніх! За всі покоління й віки, що змушені виборювати свою незалежність. Скільки про них складено поем, легенд, пісень, скільки заслужених славнів попереду.
1 жовтня українці відзначають День захисників і захисниць: від воїнів-русичів і козаків до січових стрільців, вояків армії УНР, УПА та воїнів армій антигітлерівської коаліції під час Другої світової війни.
В українській традиції це свято пов’язане з Днем Покрови Пресвятої Богородиці. Тому у 2023 році День захисників і захисниць перенесли з 14 на 1 жовтня в зв’язку з переходом Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський стиль календаря.
Пресвяту Богородицю дуже шанували козаки, а Покрова для них була одним із найвеличніших свят, за що й отримала другу назву – Козацька Покрова. Ідея заступництва Божої Матері – захисниці від ворогів – має глибоке коріння з часів Русі і запровадження християнства у 988 році. Князь Ярослав Мудрий збудував у Києві церкву на Золотих Воротах як вияв вдячності Богові і Пресвятій Богородиці.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці було одним з найголовніших свят козаків, за що воно отримало другу назву – Козацька Покрова. Саме на свято Покрови козаки проводили ради, на яких вибирали нового гетьмана або членів старшини.
Сьогодні наше військо стало однією з найбоєздатніших армій Європи. Вже під час російсько-української війни Україна реформувала і модернізувала Збройні сили за найновішими стандартами, а також відновила питомо українські мілітарні традиції, посилила ідеологічну складову патріотичного виховання особового складу. У боях із підрозділами російської регулярної армії наша армія професіоналізувалася і стала однією із найважливіших інституцій країни. Збройним силам сьогодні найбільше довіряє українське суспільство.
Тяглість поколінь знайшла відображення і в елементах одностроїв. Як-от: головний убір «мазепинка», нарукавний тризуб й інші. Простий, без деталізації, тризуб легко було виготовити в умовах безперервних бойових дій та невеликого і нестабільного тилу Армії УНР. Продовжуючи петлюрівські традиції, сучасні Захисники України носять тризуби на рукавах одностроїв.
«Слава Україні! – Героям слава!» – гасло Української повстанської армії. «Слава Україні!» почали вітатися вояки кінного дивізіону 1 Запорізького полку Армії УНР. На це відповідали: «Козакам слава!». Звертання «Слава Україні! – Героям слава!» затвердив навесні 1941 року ІІ Великий збір ОУН під проводом Степана Бандери. 4 жовтня 2018 року Верховна Рада затвердила вітання «Слава Україні! – Героям слава!» як офіційне в Збройних силах та у Національній поліції.
День захисників і захисниць – передусім свято тих, завдяки кому ми зберігаємо незалежність, маємо змогу жити розміреними буднями: працювати, творити, відпочивати, виховувати дітей. Маємо бути вдячними їм не лише цього дня. І тим, хто зі зброєю в руках вже безліч днів не піддається втомі і страху, не ламається від найпекучішого болю втрат і набачених звірств. І тим, хто залишив вдома рідних, коханих, налагоджені бізнес чи улюблену професію. І тим, хто нині з протезами чи пожиттєвими інвалідностями. І тим, хто ніколи-ніколи не стане на весільний рушник. І тим, хто благословлятиме з неба своїх дітей на тім весільнім рушникові. І тим, хто не похоронить своїх батьків, бо сталося навпаки.
Українські Захисники – це уособлення мужності і втоми, сили і надії, гніву і любові. Це – сталь, що стримує ворога, і теплота, яку вони бережуть для своїх рідних. Це – погляд свободи. Свободи, яку виборюють тут і зараз.
