Михайло і Наталя Русецькі сироварінням займаються з 2015 року. Починали варити сир на власній кухні, першими дегустаторами були їхні рідні та друзі. З часом облаштували власну сироварню, завели кіз. А на звичайному сільському обійсті відтворили традиційний український простір. Три роки тому Михайло долучився до лав захисників України, а родинну справу продовжує пані Наталя.
Сироварінням захопилася через… психологію
Вам також може сподобатися
Наталя працювала менеджером у банківській структурі, Михайло – інженером-управлінцем. Наталя також цікавилася психологією. У 2015 році вона взяла участь у фестивалі психології.
«Його організаторка Тетяна Тимофеєва захоплювалася сироварінням, – розповідає пані Наталя. – Вона провела майстерклас із сироваріння, а на дегустації було аж 30 видів сиру. Мене здивувало те, що увесь цей сир Тетяна приготувала самотужки. Усе було дуже смачно. Коли повернулася додому, вирішила спробувати застосувати знання, отримані на майстеркласі, на практиці. Перший сир варила я – це були голландський сир і брі. Чоловік спостерігав за моїми невправними діями. Але згодом теж підключився. Так почалося наше хобі. Варили на кухні у невеликих каструлях. Їли той сир самі, пригощали друзів, знайомих».
Паралельно більше дізнавалися про сироваріння, вивчали рецепти. Згодом вирішили, що саме сироваріння має стати сімейним бізнесом.
«У наших сирах тільки те, що дала природа»
Наприкінці 2018 року Михайло й Наталя звільнилися з основної роботи і присвятили себе розвитку сироварні та облаштуванню екосадиби. Знайомі родини запропонували взяти в оренду сільське обійстя за 25 кілометрів від Кропивницького. Там знайшлося місце і для кіз, і для сироварні. Частину обладнання для сироварні Михайло виготовив сам, інше придбали за власні кошти та за допомогою гранту, який отримали від німецького банку через громадську організацію «Територія успіху».
Сьогодні на сироварні «Румина» за місяць переробляють дві тонни молока. З них виходить у середньому 200 кілограмів сиру. Виготовляють 20 видів сиру за українськими, голландськими, італійськими та французькими традиціями. Є сири з травами, спеціями, пліснявою. Окрім класичних рецептів, є й авторські.
Пані Наталя переконана, що в кожен шматок продукції сировар вкладає свою енергетику: «Особливість крафтового сиру в тому, що це невеликі партії, виготовлені ручною працею. Там присутні якщо не душа, то енергетика сировара точно».
У складі сиру «Румина», стверджує Наталя, немає жодних «хімічних» елементів. «Ми молоко лише пастеризуємо. А все інше – це те, що дала природа, – каже вона. – Трава змінюється, температура повітря змінюється, настрій кози змінюється – і вже виходить інше молоко. Через це всі партії сиру, навіть зробленого за одним рецептом, трохи відрізняються».
Свою продукцію продають на місці, приймають інтернет-замовлення. На Кіровоградщині також діє об’єднання крафтовиків «КропКрафт». «Наша сироварня, виробники медової продукції об’єдналися самі, а потім до нас доєдналися інші крафтовики Кропивниччини. І ми проводимо дегустації-ярмарки, щоб там крафтовики могли продати свою продукцію. Нас підтримала міська влада. Вони надають нам локацію у середмісті раз на два тижні, і ми за це щиро вдячні», – розповідає Наталя.
«Дуже важливо мати сильне коріння – це додає стійкості»
Крім сироваріння, подружжя з допомогою друзів відновило і сільську хату – за народними українськими традиціями. «У селі, де у нас сироварня і садиба, дуже гарна природа, – розповідає Наталя. – І ми подумали, що добре було б, щоб цю природу, цей простір бачили й інші. Адже дуже важливо мати сильне коріння – це додає стійкості. А наше коріння – із села, ми пам’ятаємо, як жили наші бабусі й дідусі. І ми на своїй садибі відтворили традиційний український простір. Помазати й побілити хату допомагали і партнери, і друзі, і родина, за що їм всім окрема подяка. Михайло відновив піч, подруга-художниця її розписала. До нас почали приїжджати люди, і вони ділилися своїми скарбами: хтось привіз скриню, хтось – дерев’яний реманент, глечики, передавали рядна, рушники. Місцеві теж приносили речі, які знаходили вдома. Так спільними зусиллями створили зелену садибу – у багатстві й силі українського краю».
Сьогодні Михайло зі зброєю в руках виборює свободу і незалежність нашої держави. А Наталя продовжує родинну справу. «Він сироварить онлайн, а я – у реальному часі. Також я дуже вдячна оточенню – рідним, близьким, друзям, містянам –за постійну підтримку», – каже Наталя.
Планів у подружжя багато: це і розширення потужностей, і проведення майстеркласів із сироваріння та традиційних українських ремесел. А ще – мрія допомагати у реабілітації військових. «Усе це втілюватимемо в життя після нашої Перемоги, коли Михайло повернеться додому», – каже Наталя Русецька.
