На пасіці подружжя Колчів сьогодні налічується сто вуликів. Справжньою візитівкою Полонщини, кажуть, є лісовий мед. Дмитро та Анастасія Колчі розвивають крафтове виробництво меду. Цю справу плекав дід Дмитра, а згодом його батько. Тож Дмитро був знайомий із бджолами з самого дитинства.
Нині разом з дружиною він продовжує родинну справу, заснувавши власний бренд та суттєво розширивши «медовий асортимент». Тим часом найбільшим шанувальником меду у їхній сім’ї є трирічний син Макар, якого Дмитро жартома називає найголовнішим «медоїдом» родини.
Вам також може сподобатися
Бджільництво: з покоління у покоління
На пасіці подружжя Колчів сьогодні налічується сто вуликів. Любов до бджільництва, каже Дмитро, практично перейшла йому в спадок. Дідусь займався пасікою майже все життя. Нині йому 76 років і він досі тримає вулики. Батько Дмитра – пасічник майже з тридцятирічним стажем. Разом із батьком Дмитро тривалий час розвивав пасіку, набуваючи досвіду. Тепер же продовжує цю справу вже у власній родині.
«У дідуся було це більше як хобі, і він досі займається бджільництвом, але в нього невеличка пасіка. Для душі, скажімо так, займається. А мій тато вже в 1998-му році розпочав професійний шлях, тобто почав створювати більшу пасіку. І коли я почав знайомитися з бджолами, то пасіка вже налічувала близько ста сімей… Зі шкільних років у мене з’явилось бажання займатися безпосередньо бджільництвом як професією. І от ми з дружиною останні два роки займаємося бджільництвом», – розповідає Дмитро Колч.
Розвиток сімейної справи не обмежується лише виробництвом меду, каже Дмитро. Коли заснували власний бренд, почали робити різноманітні медово-горіхові мікси, чаї власного виробництва та цілющу продукцію із прополісом. Майже 15 років вони займаються виробництвом свічок з натурального воску, а нині також пропонують у соцмережах подарункові медові набори до особливих подій. Втім, основою родинної справи Колчів все ж залишається мед. Його смак, аромат і властивості залежать від того, де та коли працюють бджоли. Дмитро й Анастасія збирають мед впродовж всього сезону, починаючи навесні і закінчуючи у серпні-вересні. Окреме місце, каже Дмитро, посідає лісовий мед.
«Візитівка нашого краю – це лісовий мед, бо ми живемо на Полонщині, у нас тут ліси, і ми вивозимо пасіку в ліс на медозбори. Акація, соняшник… Я займаюся переважно пасікою, а дружина – менеджментом сторінки у сецмережах, просуванням, активністю і дописами», – розповідає пасічник.
Дмитро не вважає бджільництво справою, в якій заздалегідь можна все спланувати, адже не можна вгадати з тим, скільки триватиме сезон медозбору. Тут погода диктує правила, і в цьому складність. «Взимку плануєш одне, а в сезоні свої корективи вносить погода і багато ще факторів. Найважче – це організація проєктів, переїзди на медозбори. Саме тому робота пасічника завершується тоді, коли мед опиняється в банці», – каже він.
Пилок у раціоні
Окрім меду та воскових виробів, родина Колчів пропонує квітковий пилок. Зі слів Дмитра, його, як і мед, збирають у різні періоди, тому він теж може відрізнятися за кольором, смаком і своїми властивостями. «Ми його збираємо і реалізуємо для людей, які в цьому розуміються і піклуються про свій імунітет, здоров’я. Теж регулярно його замовляють, тому що його пропивають курсами, як дієтичну добавку.. Буває, залежить усе від періоду збору. Тобто так, як природа розвивається з весни до осені, і змінюється пилок. Наприклад, весняний пилок буде солодшим. Літній може вже бути гіркуватим, терпким, із солодким післясмаком. Тобто він кардинально відрізняється за смаком від меду», – розповідає Дмитро.
Попри багато років практики, зараз Дмитро навчається в Національному університеті біоресурсів і природокористування України в Києві за напрямком, пов’язаним із технологіями виробництва та переробки продукції тваринництва. А в майбутньому планує перейти на кафедру бджільництва.
Катерини КОРНІЙЧУК.
