Якось вінничанка Альона Скалецька, яка на той час працювала маркетологинею, отримала завдання підготувати свято для дітей в інтернаті. З подарунками, іграми, розвагами…
«Тоді мені було 23 роки. Я поїхала до тих дітей з аніматорами, з подарунками. І коли до мене підійшли малята, простягнули рученята зі словами «мама», в душі щось змінилося. Для мене це був величезний стрес. Стрес від того, що ці діти, на жаль, не отримують любові в необхідній кількості – а це найголовніше – дуже потребували турботи, тепла. Я зайшла в той інтернат однією людиною, а вийшла – зовсім іншою. І так почала їздити, щомісяця на роботі збирала кошти, речі для дітей, багато колег приносили з дому, купували. Все, що вдавалося накопичити, відвозили малятам. А також людям похилого віку», – поділилася початком своєї волонтерської кар’єри Альона.
Вам також може сподобатися
Коли почалось повномасштабне вторгнення, запити суспільства суттєво змінилися. Найперше – потрібно було допомагати фронту. Але нікуди не зникли потреби дітей-сиріт, інших незахищених верств населення.
«У 2022 році ми офіційно зареєстрували благодійний фонд SOTA, бо хотіли долучити до допомоги ще й іноземних донорів, – каже Альона. – А для цього потрібно було мати документи. Також, щоб звітувати перед іноземними партнерами, всіма благодійниками. Щоб люди бачили, як ми доставляємо надану допомогу за призначенням. Також ми почали вести сторінки в соцмережах, висвітлювати наші дії. У нашому фонді досі офіційно ніхто не працює, заробітну плату не отримує. Тут зібралися люди з добрим серцем, які віддають свій час і не тільки на благодійність».
На фото: Команда волонтерів SOTA під час передачі харчів нашим Захисникам. Фото з архіву волонтерів.
За словами волонтерки, допомогу SOTA отримує з Британії, Франції та Німеччини. «Допомога буває різна. Ми збираємо і отримуємо запити від наших Захисників, від місцевих організацій та установ: дитячих закладів, комунальних структур. Маємо меморандум про співпрацю з Вінницькою міською радою. Потім формуємо листи нашим партнерам або телефонуємо їм. І за можливості нам допомагають.
Крім того, з першого року великої війни ми багато заливаємо окопних свічок. Щороку думаємо, що ця воєнна зима – остання. На жаль, і знову доводилося братися за свічки. Купували парафін, отримували його з-за кордону, з різних установ, просили різні церковні громади збирати і надсилати нам недопалки свічок. Ми їх переплавляємо робимо, окопні свічки».
Волонтерський кістяк команди «Соти» – шість чоловік. Проте часто за потреби долучають друзів, знайомих. «Нещодавно ми отримали допомогу зі Франції, на яку дуже довго чекали – канцтовари, пізнавальні ігри й іграшки. З усього цього сформували 200-300 наборів для дітей загиблих військових, ВПО, родин, які опинилися у важких сімейних ситуаціях. Також зі Франції передали сонячні панелі Лука Мелешківській громаді для роботи свердловин, що забезпечують питною водою місцеве населення. До нас раніше звернулися з громади, що є така потреба. Їх вже встановили. Крім того, сонячні панелі відвезли й до Вінницького обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Потрібними речами, отриманими від партнерів, забезпечуємо всі інтернати області, дитячі реабілітаційні центри, центри відновлення ветеранів. Туди вже передали милиці, електричні візки для військових без кінцівок, якими можна керувати за допомогою джойстиків, а також ходунки… Забезпечуємо і пенсіонерів з громад, якщо звертаються, навіть людей з інших регіонів. Склад у нас не маленький. І якщо маємо те, про що запитують, – видаємо».
Про війну Альона Скалецька знає не з чужих вуст. Її чоловік став на захист країни ще в 2014 році. На той час він працював у податковій інспекції. Маючи офіцерське звання, не зміг сидіти вдома, коли напав ворог. Тривалий час служив у Краматорську. Потім звільнився і продовжив цивільне життя.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми катались на лижах на Закарпатті. Дітей залишили у бабусі на Одещині. Нам зателефонували о четвертій ранку, сказали – війна. Одразу ж зібралися і поїхали за дітьми. Назустріч нам всі полоси дороги були заповнені – люди виїжджали. А ми їхали вперед. Чоловік мовчав. Він тільки промовив: «Той, хто не знає, що таке війна, той не розуміє, що може бути». Ми забрали дітей, приїхали додому, побули кілька днів, і чоловік відправив нас за кордон. Сказав: «Я вірю в тебе. Все з дітьми буде добре. Зі мною теж. Я йду на службу».
Альона з дітками поїхала до Італії. На той час донечці ще й двох років не було, а сину тільки мало виповнитися 12. Там пробула лише кілька тижнів і переїхала поближче – до Польщі. Та й там надовго не затрималася. Після кількох місяців життя на Закарпатті, у серпні 2022 року жінка вже була вдома – у Вінниці. Чоловік вже виконував завдання у Бахмуті на Донеччині.
Сьогодні він також на службі, але перевели в тил за станом здоров’я: переніс кілька операцій на хребті.
«Ми продовжуємо свою справу, кожен на своєму місці. Там, де потрібні. Щоправда, все важче стає організовувати благодійні збори. До прикладу, торік отримали лише тисячу гривень… Зазвичай я з особистих коштів сплачую за оренду складу, бензин для автомобіля, запчастини для нього, його страхування тощо… Дякувати Богу, торік британці подарували нам буса, щоб ми могли розвозити допомогу. Адже великі речі – були запити на ліжка, на матраци – доводилося возити на таксі. Зараз в нас стало питання, хто буде сплачувати за склад, бо це критично, бо ціни на все піднімаються, але поки ми не знайшли. Я навіть, чесно кажучи, казала нашим британським і французьким партнерам про те, що, можливо, мені доведеться закритись, бо дуже великі витрати. Я вже не можу стільки сплачувати, тому що я один із своїх бізнесів закрила. І дуже важко фінансово. Тому не знаю, як буде далі», – поділилася наболілим волонтерка.
