Від початку масштабної війни точаться дискусії про необхідність заборонити діяльність Української православної церкви московського патріархату. У парламенті навіть зареєстрували кілька законопроєктів. А в кількох областях місцеві ради ухвали власні заборони, хоч вони й не мають жодної юридичної сили. Прихильники таких рішень говорять про антиукраїнську діяльність московського патріархату. Натомість його прибічники стверджують, що вони не мають жодного стосунку до росії, а будь-які заборони називають порушенням Конституції та наступом на їхні релігійні свободи.
Дійсно, з одного боку ще у травні минулого року Собор УПЦ (мп) засудив позицію російського патріарха кирила щодо війни в України. А також заявив, що розриває свої зв’язки з москвою. З іншого боку низка священників Православної церкви України та релігієзнавців не вважають УПЦ (мп) незалежною релігійною організацією, адже її Синод не просив про автокефалію.
Вам також може сподобатися
Втім, це релігійне питання. Натомість є вже доведенні факти співпраці деяких священнослужителів московського патріархату з російськими окупантами. Наприклад, коли вони корегували вогонь по наших захисниках. Звісно, це автоматично не зараховує усіх священників УПЦ (мп) до категорії зрадників. Але й заплющувати очі на такі факти теж не можна.
Станом на 1 квітня, за інформацією Служби безпеки України, порушено кримінальні справи проти 61 священнослужителя. Більшість звинувачують у колабораційній діяльності. З них сім церковників суди визнали винними. Двох засуджених священників з їхньої згоди обміняли на полонених захисників України. Кореспондентам сайту «Є» вдалося знайти у судовому реєстрі кілька таких вироків.
Організовував незаконні вибори на Донеччині
Один зі засуджених священників — протоієрей Микола Васильович Зірка. Він був настоятелем Казанської парафії селища міського типу Ярова Горлівської єпархії УПЦ (мп), що на Донеччині. 1 червня минулого року російські війська окупували цей населений пункт. Згідно з вироком Індустріального районного суду міста Дніпропетровська, тоді ж протоієрей Микола Зірка почав сприяти злочинам загарбників.
Зокрема, 17 червня зібрав місцевих жителів в будинку культури. Там закликав їх обрати нового селищного голову, який впроваджуватиме політику окупантів, та запропонував кандидата на цю посаду. Оскільки на той час Микола Зірка мав авторитет серед мешканців Ярової, його підтримала більшість присутніх.
Миколу Зірку визнали винним у проведенні незаконних виборів у селищу міського типу Ярова Донецької області. Фото: зі сайту «Миротворець»
Представники СБУ додають, що цей священник також агітував місцевих жителів взяти участь у псевдореферендумі й проголосувати за приєднання до росії. Однак 19 вересня 2022 року наші захисники звільнили сплюндровану окупантами Ярову. Й невдовзі правоохоронці затримали священника-колаборанта.
Микола Зірка уклав угоду з прокуратурою та визнав свою провину. Тож 15 лютого 2023 року суд визнав його винним у проведенні незаконних виборів на тимчасово окупованій території. Священнику призначили сім років в’язниці з конфіскацією майна та заборонили протягом 12 років обіймати посади в органах влади та місцевого самоврядування. Проте наступного дня колаборанта відправили в росію. Микола Зірка погодився, щоб його обміняли на полонених українських воїнів.
Корегував вогонь по Збройних Силах України
А протоієрей Андрій Олексійович Павленко був настоятелем Лисичанського Свято-Тихвінського храму УПЦ (мп). Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у своєму вироку зазначає, що після початку масштабної війни цей священник вирішив допомогти ворогу. Перебуваючи у Сєвєродонецьку Луганської області, він періодично передавав окупантам інформацію про місця розташування та кількість українських військових і їхньої техніки.
У справі наведено кілька таких випадків. Наприклад, 16 квітня минулого року він написав своєму куратору таке: «У Сиротине (село в Троїцькій громаді Луганської області — авт.) їх рівно 40 чоловіків, одне БМП і Урал. Нам потрібна одна перемога, одна на всіх — ми за ціною не постоїмо».
Андрія Павленка, який співпрацював з ворогом з 2014 року, обміняли на 28 українських воїнів. Фото: Релігійно-інформаційної служби України
Як зазначають в СБУ, священник почав співпрацювати з окупантами у 2014 році під час поїздки в росі. З того часу постійно контактував з ватажком одного з терористичних угруповань так званого «лнр», який брав активну участь у бойових діях проти українських військових.
Після свого затримання правоохоронцями Андрій Павленко також уклав угоду з прокуратурою про визнання винуватості. Тож 5 грудня 2022 року суд визнав його винним у допомозі ворожим збройним формуванням у веденні бойових дій проти Збройних Сил України. Священнику призначили 12 років в’язниці. Цьогоріч Андрія Павленка обміняли на 28 українських військовослужбовців.
Деякі священники намагаються оскаржити призначене їм покарання
На Житомирщині суд 5 липня минулого року визнав священника винним у колабораційній діяльності. Йдеться про Юрія Артемовича Миронця — настоятеля Різдвобогородицького храму села Ужачин. Новоград-Волинський міськрайонний суд позбавив його права протягом 13 років обіймати будь-які посади в правоохоронних органах, у державній владі та місцевому самоврядуванні.
Згідно з вироком, в середині березня на одній з вулиць Ужачина обвинувачений привселюдно заперечував збройну агресію росії проти України. Також він закликав підтримати дії держави-агресора. Один зі свідків зазначив, що священник біля церкви розповідав людям, що «в Україні зараз не війна, це рускій мір», що «російські війська ввійшли на територію України для знищення бандерівців, так як вони притісняють російську мову». Також староста села зазначив, що неодноразово отримує від людей скарги на священника, як такого, що підтримує збройну агресію росії.
Натомість сам священник не визнав своєї провини, заперечив, що таке говорив. Його підтримали кілька свідків. Зокрема, церковний паламар розповів, що священник молиться за Україну та немає до неї негативного ставлення. А свідків обвинувачення на церковних службах він ніколи не бачив. Кілька прочан церкви зазначили, що Юрій Миронець на богослужіннях не згадував про війну й закликав усіх молитися за мир.
Після винесення обвинувачувального вироку священник звернувся до Житомирського апеляційного суду. Той 6 жовтня частково задовольнив його скаргу. Зокрема, скасував вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду й призначив там новий розгляд цієї кримінальної справи. Власне цей процес триває й досі.
Втікачі та підозрювані
Вищезгадані справи є лише верхівкою айсберга. Ще як мінімум понад пів сотні церковників, які допомагають загарбникам ще чекають на винесення їм вироків. Деякі з підозрюваних або втекли в росію після звільнення українськими воїнами захоплених ними населених пунктів, або перебувають на тимчасово окупованих територіях з 2014 року й співпрацюють з ворогом.
Єлисей освячує колону російської військової техніки. Фото: Офісу Генпрокурора України
Серед них є священнослужителі, які мають сани митрополитів. Наприклад, Митрополит Ізюмський та Куп’янський УПЦ (мп) Олег Олександрович Іванов (Єлисей). Його підозрюють у переході на бік ворога. За інформацією руху «Чесно», під час тимчасової окупації частини Харківщини він благословляв російських окупантів та освячував їхні колони військової техніки. Це все зняв на камеру для поширення цього відео кремлівськими пропагандистами. Після звільнення Харківської області Єлисей втік до Білгорода. Там продовжував підтримувати окупантів. Там його призначили настоятелем Православного приходу Іоанно-Предтеченського храму Твєрської та Кашинської єпархії російської православної церкви.
Настоятель храму УПЦ (мп) Геннадій Шкіль (з бородою) і його син Андрій диякон Святодухівського кафедрального собору Херсона під час святкування з окупантами. Фото: Духовного фронту України
Інший приклад священника-втікача — Геннадій Шкіль, який був настоятелем храму Серафима Саровского Херсонської єпархії УПЦ (мп). Торік у травні він святкував з окупантами «день перемоги». Священник радів приходу російських військових і звинувачував Збройні Сили України в обстрілах мирних жителів міста Гола Пристань. Переконував, що росія не бомбила Херсон і називав його окупацію позитивним явищем. Мовляв, росіяни «звільнили місто Херсон від Заходу». Також Геннадій Шкіль закликав окупантів завдати повторний ракетний удар по Вінниці. У жовтні священник втік з парафії в Голій Пристані до росії.
Побиття воїна у хмельницькому храмі та антиукраїнська пропаганда
Хмельничанин Артур Ананьєв від початку масштабної війни захищає Україну в складі 19-го стрілецького батальйону. На фронті він отримав контузію та черепно-мозкову травму. Повернувшись додому, 2 квітня він прийшов у Свято-Покровський кафедральний собор на вулиці Володимирській, 113. Там воїн звернувся до присутніх: скільки ще має загинути людей, щоб вони перестали молитися московському патріархату. Тоді у нього виник конфлікт з присутніми й група чоловіків, серед яких був іподиякон Ігор Слободян, побили Артура Ананьєва.
Невдовзі правоохоронці повідомили Ігорю Слободяну підозру в завданні воїну легких тілесних ушкоджень. Однак, як зазначив міський голова Олександр Симчишин, підозру вручили його батькам. Сам чоловік почав переховуватися від слідства. Відтак його оголосили у розшук.
Правоохоронці оголосили підозру іподиякону Ігорю Слободяну в завдані легких тілесних ушкоджень Артуру Ананьєву. Фото: знімок з відео
Приблизно через тиждень Ігор Слободян записав відеозвернення, в якому він розповів власну версію подій 2 квітня. Зокрема, що Артур Ананьєв під час богослужіння провокував своєю поведінкою служителів церкви на конфлікт, стрибнув на кафедру, зіштовхнувши отця та розірвавши йому церковний одяг. Тому він з парафіянами відтягнув Артура Ананьєва в бік храму, викликавши поліцію.
А 20 квітня Ігор Слободян перестав бути у розшуку. Він з’явився до Хмельницького міськрайонного суду. Там йому обрали запобіжний захід у виглядів особистого зобов’язання. Під час судового засідання адвокат Ігоря Слободяна заявив, що його клієнт прийшов добровільно. До цього він перебував у нього вдома, адже боявся за безпеку своєї сім’ї.
Обуренні побиттям воїна хмельничани проголосували за перехід кількох храмів до складу Православної церкви України. Фото: з архіву редакції
Ця ситуація є показовою. Зокрема, так вважає релігієзнавець, доктор філософських наук, професором Олександр Саган. В інтерв’ю інформаційному агентству «АрміяInform» він розповів, що вчинок кліриків собору викликає питання, чи є християнами люди, які здіймають руку на когось у храмі. Тим більше на людину, яка забезпечує їм можливість служити там, а не сидіти у підвалі під звуки вибухів.
«Але цих кліриків так виховали — у нетерпимості до інакомислення і зневазі до людини. Агресія — це типовий спосіб поведінки носіїв московитської ментальності, прихильників московського православ’я. Ця ментальність протилежна до української, — розповідає Олександр Саган. — На тлі десятків повідомлень про колабораціонізм кліриків УПЦ мп, підтверджених фактів, що десятки ієрархів УПЦ мп мають російське громадянство, або що ці клірики займалися пропагандою «русского міра», жертвами якого стали мільйони українців — таке запитання не є провокативним. Відповіддю на це запитання військового і його побиття стали подальші події, які відбулися не лише у Хмельницькому, але й в багатьох інших містах. А саме — багатотисячні зібрання та вихід громад в кількох великих містах із юрисдикції УПЦ мп».
Пропагандистська література, знайдена у Свято-Покровському соборі. Фото: з фейсбуку Віталія Підгайчука
Дійсно побиття Артура Ананьєва викликало обурення хмельничан. Того ж дня, 2 квітня, під Свято-Покровським собором зібралися сотні людей і проголосували за його перехід до Православної церкви України. Це запустило нову хвилю переходу до ПЦУ низки інших храмів області.
Невдовзі ревізійна комісія знайшла у Свято-Покровському соборі бібліотеку з антиукраїнською літературою. За словами депутата міської ради Віталія Підгайчука, йдеться про брошури та книги «бітва за россию», «россия пєрєд другім прешедствиєм», «рассия провославная», «славянка, с великої побєдой рассия», «русская правда», «проект рассия», «как оружие 5той колони»… Усі мають ксенофобський і ненависницький зміст, містять образливі вигадки про інші національності та релігії. Зокрема, про штучне походження України як держави. Більшість знайденої літератури належить авторству російських діячів і видана російськими друкарнями.
Пропагандистські матеріали, знайдені у церкві Казанської ікони Божої матері. Фото: з фейсбуку Віталія Підгайчука
Подібну літературу знайшли й у церкві Казанської ікони Божої матері, що у мікрорайоні Гречани. Наприклад, книги, брошури та матеріали «Зверь НАТО, Євросоюз», «Похищениє руси», «Киев без великой россии и в отдельности от россии немыслим ни в каком и ни в коем случае», «Украина, в которой половина граждан говорит и думает по-русски». З огляду на це Хмельницька міська рада звернулася до керівництва СБУ перевірити решту храмів московського патріархату на наявність там антиукраїнської пропаганди.
