Знана на фронті й в тилу спільнота «Борщ для ЗСУ» уже величезна й давно всеукраїнська. Адже має свої підрозділи у майже двох десятках населених пунктів України. Зокрема на Київщині, Житомирщині, Дніпропетровщині, Вінниччині, Хмельниччині, Чернігівщині… Їхню дійсно ексклюзивну продукцію з нетерпінням очікують. Замовлення на неї щоразу зростають. Бо не лише направду по-домашньому смачна, а й неймовірно зручна. Відкрив, приміром, пакет сухого борщу чи швидкосупу, виготовленого за спеціальною технологією, залив окропом – і шість порцій смакоти готово. Окрім борщу за рецептурою коломийського, виготовляють 16 видів оригінальних супів, рецепти яких вдосконалювали-покращували-запроваджували методом, як мовиться, спроб і помилок. А ще випускають п’ять різновидів каш сухого приготування. Пакують вітамінні сухофруктово-горіхові сухпаї, роблять енергетичні батончики, пастилу… Оскільки робота кипить майже безперервно, щотижня вдається відправити, серед іншого, 20-25 тисяч порцій перших страв на передову, щоб нагадати затишок рідної домівки й вселити віру в те, що їх неодмінно чекають та підтримують. Зручне пакування дозволяє доставляти їжу навіть дронами на позиції. Окрім уже залюблених у їхню життєдайну смакоту Захисників, «Борщ для ЗСУ» обріс чималою кількістю охочих допомогти. До слова, не лише українців. До прикладу, індійський підприємець надає безкоштовно крупи. Іспанська спільнота надсилає сушені банани. Чимало українських підприємців, фермерів, організацій відгукуються й підсобляють: коли коштами, коли продукцією. Дуже багато громадян регулярно донатять. А все тому, що довіряють. Адже на сторінках у соцмережах адміністратори невтомно виставляють не лише прозорі звіти – від копієчки надходження до копієчки витрат, а й власне, так би мовити, виробничі потужності, готову продукцію, зібрані щочетверга величезні ящики для відправок, щирі фото- і відеоподяки з передової. А фінансів й продуктів для безперервного виробництва такого, образно кажучи, заводу потрібно ой як багато. Якби за кошти, що використовують на виготовлення вищеперерахованого, закуповували, приміром, автівки, вже точно був би потужний автопарк. Лише на інгредієнти до сухофруктово-горіхових паїв щотижня йде близько 30 тисяч гривень.
Організовувався ж цей підрозділ, який нині по праву може гордо нести ймення дивізії, у перші дні повномасштабного вторгнення в одному з мікрорайонів столиці. З першими здриганнями від пекла війни киянка Тійна Коротаєва вирішила, що стояти осторонь наближення Перемоги точно не буде. Підприємство, на якому працювала, тимчасово зупинило свою роботу. Тож, кинувши клич через соцмережі, об’єднала довкола себе небайдужих, щоб готувати нашим Захисникам. Зупинилися на супах, кашах, бо вареників, пиріжків тоді, пригадаймо, було в надлишку. Надані селянами овочі ледь вміщалися в підвалі її будинку. Закуплені м’ясо, приправи, крупи, інші потрібні інгредієнти фактично забарикадували все житло. Охочих доєднатися до дружної команди ставало більше. Тож за аналогією Тійни свою домівку на хату-сушарку перетворювала не одна родина. Не одну кавомолку, блендер, комбайн довелося попервах зіпсувати. На виробничі потужності вони ж не розраховані… Це нині у них потужні професійні подрібнювачі.
В арифметичній прогресії зростала й кількість замовлень: один підрозділ, скуштувавши направду домашньої смакоти, передавав координати іншому. Тож довелося відшуковувати приміщення. Спершу його – без орендної плати, з умовою покривати лиш витрати електроенергії – надали підприємці Виноградарського ринку столиці, які на початку повномасштабного вторгнення теж тимчасово зупинили свою роботу. Нині невтомні волонтери сплачують й оренду. У головному штабі, у столиці, в основному фасують. Сушені ж бо інгредієнти доставляють з усіх, якщо можна так назвати, дочірніх підрозділів чи то філіалів. Чимало українців сушать овочі й фрукти на власних кухнях, сплачуючи шалені кошти за електроенергію. Селяни продовжують збирати овочі. Тоннами. Ви ж уявіть, на виході з відра картоплі виходить приблизно жменя сушеної. «Та що казати, як ми спецій уже десятками кілограмів закуповуємо», – констатує координаторка спільноти Тійна Коротаєва.
Жінка запевняє: щоб розповісти, що направду встигає робити дивізія «Борщ для ЗСУ», не вистачить дня. При цьому, хоч власне сама й зорганізувала-зініціювала оцю надпотужну нині дивізію, скромно додає, що це не її заслуга. «За нашим успіхом – потужна командна робота, – запевняє. – Усі ці люди, хтось з яких працює без вихідних, хтось увесь післяробочий час, хтось віднаходячи хвильку в вирі щоденних турбот – герої. І кожен з них, безумовно, заслуговує на похвалу, але ті величезні списки й у книгу не вмістяться, не те що на газетну шпальту. Утім, повірте, жоден з них не робить цієї надкорисної справи задля похвали чи визнання. Ні ті, хто донатять, ні ті, хто збирає чи надає продукцію, ні ті, хто її сушить, ні ті, хто своїми автівками, не вимагаючи грошей на пальне, розвозить продукти для сушіння і забирає висушені. Якщо брати роботу нашого центрального штабу, то розписано в нас все ледь не посекундно. У понеділок прийом сушеної продукції. Вівторок-середа – фасуємо швидкосупи. По 9-10 різновидів на тиждень. В четвер складаємо чергу замовлень. В п’ятницю робимо відправку. Наприкінці тижня також фасуємо сухофруктово-горіхові паї… У нас працюють командно і поодинці. До слова, багато хто запевняє, що робота у такій дружній команді зцілює від депресії. І кожен розуміє, що їхня праця – надважлива для наближення такої омріяної Перемоги».
Захисники не надякуються за смакоту, яка так щемно пахне домом. Тому підрозділи дивізії, що готують смакоту, мають уже стільки атрибутики, присланої з передової, що неодмінно після Перемоги піде в музей спільноти «Борщ для ЗСУ». Від бійців спільнота звітів не вимагає. А от волонтерів, з якими співпрацюють й яких щоразу додається, перевіряють ретельно. Не мають ж бо права нехтувати коштами і працею людей.
«На цю, так би мовити, голку волонтерства я підсадила усіх: рідних, друзів, знайомих, просто небайдужих українців», – усміхається Тійна Коротаєва.
