Фари розсипали яскраве світло по асфальту, який стелився під колесами автомобіля довгою чорною стрічкою, і здавалося, що дорозі немає кінця. Матвій не квапився, адже виїхав завчасно, та й до залізничної станції не так вже й далеко. Він уважно дивився на дорогу, а неспокійні думки клубочилися в голові, як змії. Вчора отримав невтішну звістку від доньки Аліни – її сім’я розпалася, і вона із сином їде до них. Як у дочки і онука складеться життя? «Так, нелегко буде усім, але разом неодмінно впораємося», – утвердився в думці, під’їжджаючи до станції.
Поїзд стишив хід і зупинився. Стоянка всього дві хвилини. Ось і четвертий вагон. Двері тамбура відчинилися, молоденька провідниця миттю опинилася на пероні. З її вагона виходила лише одна пасажирка з хлопчиком. Матвій швиденько опустив дві валізи, а потім обережно підхопив онука. Богданчик виявився таким маленьким, легеньким… Він залюбки вмостився на руці дідуся, міцно обвів його шию й не відпускав до самої машини. А в дорозі майже одразу заснув…
Вам також може сподобатися
Матвій із дружиною мешкали в просторій трикімнатній квартирі у центрі міста, тож місця вистачило всім. Аліна влаштувалася продавчинею у магазин квітів, а Богданчик продовжив навчання у першому класі міської школи. Оскільки маршрут від квартири до неї пролягав через два перехрестя, онука до навчального закладу водив дідусь. Він же і забирав його після навчання. Взагалі Матвій і Богданчик багато часу проводили разом. З уроками проблем не виникало, тож вони більше грали в якісь ігри, ходили на прогулянки, щось майстрували… Богданчик швидко навчився грати в шашки, кататися на велосипеді. Звісно, не одразу, але він не боявся, бо знав: дідусь завжди поруч.
Влітку Матвій взявся вчити онука плавати. Місто навпіл ділила річка, тож за парком був міський пляж. Щодня дідусь і Богданчик ходили купатися. Хлопчик, відчуваючи підтримку дужих рук, охоче хлюпався у воді і бовтав ногами. Однак, коли Матвій відпускав Богдана, той моментально обнімав дідуся за шию. Але за кілька днів онук почав діяти впевненіше і незабаром уже плавав самостійно.
Минали дні, спливали місяці, летіли роки… Аліна зустріла хорошого чоловіка, покохала його і вийшла заміж. Молодій сім’ї батьки допомогли придбати однокімнатну квартиру, і донька з чоловіком жили поруч. Правда, Богдан, який вже навчався у старших класах, залишився у бабусі і дідуся. За цей час Матвій і Богдан ще більше здружилися, онук дослухався до порад дідуся і прагнув бути у всьому схожим на нього. Життєвий приклад дідуся вплинув і на вибір професії – Богдан теж вирішив служити в правоохоронних органах.
Відтоді як Богдан почав навчатися в університеті, Матвій не міг знайти собі діла, все валилось з рук. Навіть і не думав, що настільки звик бути разом із онуком. Часто телефонували один одному, але це ненадовго відволікало його. Матвій із нетерпінням чекав, коли вже онук приїде на канікули. І цей день настав. Богдан здав літню сесію і одразу примчав до рідних. Раненько дідусь і онук вирушили на рибалку, на своє улюблене місце. Розмотали вудки і зручно примостилися на березі.
– Ти знаєш, коли народилася у нас із бабусею донька, я дуже хотів, щоб другим був син, я навіть вірш про це написав, – чомусь потягнуло на спогади Матвія. – Але знову народилася донька – твоя мама. Проте я ні грама не шкодую про це, адже ми з бабусею виховали таких прекрасних дівчат. А ще у мене є ти, єдиний онук, та який! Так що мрія моя збулася.
– Мені надзвичайно пощастило, – мовив онук. – Особливо вдячний тобі, дідусю, за науку життя. Я весь час відчував і відчуваю твої любов і добро, готовність завжди прийти на допомогу…
Матвій обняв онука й відвернув голову – на його обличчя викотилася непрохана сльоза…
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
