– Дивися, який у мене шматочок! З червоним і синім обідком! – гукнула до Іринки Оленка. – Я вже маю три, а в тебе?
– У мене денце з буквами та ніжка від фужера, – відповіла сіроока подружка.
Вам також може сподобатися
Дівчатка були майже ровесницями, мали по шість і шість з половиною років. Тут, в селі, обидві проводили всеньке літо, адже батьки ходили на роботу. Міські садочки до вересня були на канікулах та в ремонтах. Перебравши за місяць купу ідей та реалізувавши всі повністю, нарешті дівчатка добралися і до ярка, який починався з кінця хутора та тягнувся аж до самого лісу. Якось з подружками з іншої вулиці Іринка з Оленкою гралися неподалік у хованки та вирішили заховатися за розлогим кущем бузини, який стирчав з того ярка. І, опустившись на коліна, одна з них помітила в землі побитий шматочок керамічної миски, на якому виднілося барвисте зображення букета квітів.
– Яка краса! – пошепки промовила Ірина.
– Даси мені? – з надією глянула на подружку Оленка.
– А ти пошукай тут. Певно, ще мають бути. Це ж велика миска…
І справді, знайшовши невеличкого міцного патика, дівчинка кілька разів колупнула в тому місці. Так на світ з’явився ще один, навіть більший уламок кераміки з такими ж квітами. Малеча так захопилася пошуком красивих керамічних решток, що й забула про гру. Вже коли Наталка з Тетянкою почали голосно кричати, що здаються, вони покинули свій сховок.
– А дивіться, що ми знайшли! – похвалилися дівчатка. І всі разом почали роздивлятися колись викинутий людьми непотріб. А щоб ще краще було видно малюнок, пішли на кладку невеличкого струмка, що протікав неподалік. Вимиті уламки заблищали на сонечку, наче дивовижні коштовності.
– А давайте будемо шукати такі скарби! – вигукнула Оленка. – Побачимо, хто назбирає більше…
Відтоді будні дівчаток перестали бути одноманітними – хто де міг, намагалися натрапити на найцікавіший шматочок. Шукали у садках, місцевих чагарниках, в себе на горищах, у хлівах… Словом, всюди, де могли бути залишки битого посуду. Згодом свої колекції почали доповнювати уламками битого скла від стопок та фужерів, салатниць та цукерниць…
– У моєї бабусі на миснику така гарна тарілка стоїть: розписана, наче картина, з написом «Дай Боже щастя», – якось поділилася спостереженням семирічна Наталка. – Та ще й з тріщиною мало не до середини. Я кажу бабці: «Навіщо ти її там тримаєш, краще б викинула…» А вона так подивилася на мене й каже: «Цю миску ще моя бабця на миснику тримала. Якось цигани давали за неї аж дві пухові хустки, але вона не віддала. Бо дуже вже цінувала. Це єдине, що залишилося їй на згадку про маму. І я, поки жива буду, доти зберігатиму її».
– А ти що – хотіла її на скарб побити? – аж долонями сплеснула Іринка.
– Та що вже там говорити… – відповіла подружка. – Але гарні були б екземплярчики для колекції…
Бувало, коли вдавалося роздобути мало не цілу тарілку, дітлахи розбивали її на частини. А от ділити їх доводилося, витягуючи довгу соломинку… Не раз дівчатка обмінювалися знайденими скарбами. Адже кілька однакових скельцят не дуже були потрібні. Але й були такі, за які давали по кілька уламків. Та не всі погоджувалися обмінювати «унікальний» екземпляр.
Вже наприкінці літа у кожної з дівчат утворилася чимала колекція битого скла і кераміки. Почали думати, що з тим скарбом робити.
– А давайте їх закопаємо, як колись пірати награбоване добро, – запропонувала винахідлива Оленка. – І місце запам’ятаємо. Колись виростемо і відкопаємо: будемо згадувати, яку красу назбирали.
Ідея всім сподобалася. Проте вирішили не просто закопувати в землю, а спочатку покласти кожен скарб у якусь посудину або загорнути в щось. Підготовка до «таїнства» тривала недовго: хтось знайшов жерстяну банку, хтось – картонну коробку, шматок замші. Коли все було готове, кожна дівчинка сама шукала місце, де б закопати скарб. Та й так, щоб ніхто його найближчими роками не знайшов…
Проте вже наступного року всі дівчатка, крім Оленки, відкопали свої скарби. Начебто перевірити, чи все на місці. А от Оленка так свій заховала, що не могла знайти. Чи то так бур’яни розрослися біля старої верби, чи місце трохи не те… Хтозна, можливо він і досі десь зачаївся, допоки якась випадкова людина не відкопає маленький тугенький згорточок. Оце так сюрприз для неї буде!
