Все дитинство і юність Сергія Леонідовича Перепелиці минули в селі Званівка Бахмутського району Донецької області. Після закінчення Артемівського (нині Бахмутського) індустріального технікуму працював у Лимані на залізниці ковалем. Дуже добре розбирався в роботі різних механізмів.
«Сергій був дуже активним у громадських ініціативах, у липні 2016 року його обрали депутатом місцевої громади, – каже його молодша сестра Аліна Лозиняк. – Саме за сприяння його та однодумців Званівська територіальна громада отримала майбутнє. Скільки довелося «повоювати», щоб відстояти право на окрему самодостатню громаду! І до Києва їздили, і мітинги влаштовували… Але досягли свого. Сергій дуже вболівав за рідний край, хотів, щоб громада розвивалася, ставала кращою. Він цікавився історією, дуже полюбляв читати».
Вам також може сподобатися
Завжди надійною підтримкою і порадницею для чоловіка була дружина Наталя. В сім’ї підростали донечка Валерія та син Тимур.
«Коли вперше на нашу землю прийшов російський ворог, Донбас став найгарячішою точкою на мапі країни, – згадує Аліна. – Ми добре чули гуркіт літаків, вибухи від «Градів»… Валерія якраз вступила у харківський виш, а Тимура навіть на якийсь час відправили до мене, в село Роздолівку, що трохи подалі від лінії фронту. Сергій з товаришами організовували акції на підтримку України, проводили їх і долучалися до подібних в різних населених пунктах Донеччини».
Наталя додає, що в 2015 році Сергій став членом «Правого сектору». А наприкінці 2016-го повідомив усім, що йде служити. Хоча в армію його колись не взяли за станом здоров’я. Своє рішення він пояснив тим, що не може сидіти склавши руки, коли країна в небезпеці, коли ворог підступно і цинічно знищує наші села і міста.
Навчання чоловік проходив у Десні. Отримав звання спочатку сержанта, затим головного сержанта 2-ї штурмової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна». Був старшиною роти, заступником командира роти, заступником з технічного забезпечення. Воював на Маріупольському напрямку, в Докучаєвську, на Світлодарській дузі, боронив Гладосове і село Травневе, звідки родом його мати. Саме там, поблизу Травневого, і загинув вранці 21 квітня 2018 року. Їх бойова машина ГАЗ-66 підірвалася на міні…
Позивний «Кузнєц» Сергій отримав через те, що тривалий час працював ковалем на Донецькій залізниці.
«Востаннє ми бачилися за тиждень до цієї трагічної миті, на поминальну неділю після Великодня. Тоді зібралася вся велика родина, спілкувалися. Про війну мало говорили – раділи зустрічі. Загалом, ніколи в колі сім’ї Сергій не обговорював службу, говорив, що це все залишиться з ним… А коли прийшов час повертатися, Сергій забрав на службу старенький дідусевий «Москвич». Та машина так і не повернулася додому…» – розповіла Аліна.
Поховали Героя через кілька днів у рідній Званівці. Проводжало його в останню дорогу чи не все село.
Сергію Перепелиці назавжди залишилося 40 років. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Повномасштабне вторгнення рашистів на нашу землю змусило рідних загиблого Захисника залишити рідні домівки та змінити кілька місць проживання на заході та в центрі України. Роздолівка вже під окупацією, а Званівка нині в сірій зоні. Ці села ледь можна впізнати – вони вже перетворилися на руїни.
Батькову справу служіння людям та країні вирішив продовжити син Тимур. Він – студент другого курсу університету внутрішніх справ. Валерія – юристка. І як би не склалося їхнє життя надалі – їм дуже не вистачатиме батька. Для них він взірець і Герой, патріот рідної землі, який віддав життя за її незалежність, за краще життя своїх дітей.
