Після весілля Степан привів свою молоду дружину Оленку до батьківської хати. Зайві роботящі руки були зовсім не зайвими у великому господарстві. Невістка трапилася слухняна та працелюбна. І на городі, і в садку, і біля обійстя, і в хліві – намагалася всюди встигати й не розчаровувати нових батьків та, звісно, коханого. Навіть сусіди по доброму заздрили такій згуртованій родині.
Йшов час, в сім’ї підростало двійко діточок. Тісно стало всім на одному обійсті. Тож батьки допомогли сину з невісткою – додали половину та й придбали невеличку садибу майже навпроти їхньої хати. В хліві поділили живність, у погребі – картоплю й інші овочі. Словом, з радістю дали все, щоб молода родина ні в чому не мала нужди. Щоб на господі дітей гучніше кувікало, свекруха, порадившись з чоловіком, перегнала їм поросну свиноматку. І вже через два місяці льоха привела аж дванадцятеро поросят. З цього приводу Степан аж виставив літр домашньої сивухи сусідським товаришам. Додому повернувся поночі. Бо за чаркою обговорював з хлопцями, що ж то йому робити з поросятами. Врешті всі зійшлися на думці, що найкращий варіант, коли трохи підростуть, везти в райцентр на базар. А собі для шкварки і двох вистачить. Слово за слово, почали прикидати й майбутній виторг і куди варто його вкласти. Бо давно Степан придивлявся до мотоблока, щоб і привезти якесь поліно з левади, і город скультивувати було чим, і гарбузи повозити…
Вам також може сподобатися
І от настав той самий день, коли Оленка споряджала чоловіка в дорогу. Ще з вечора поради дали мама з татом, друзі. Нагодовані поросята вже стишилися у мішках, які дбайливо уклали в багажник машини.
– Дивися, щоб не надурили. Уважно перераховуй гроші, – навздогін кинула дружина чоловіку. Бо добре знала, що по фінансовій частині він не дуже досвідчений. Господар – хороший, а от грішми в сім’ї завжди керувала Оленка.
День до обіду тягнувся ой як довго. Жінка вже у хаті прибрала, худобі їсти дала, на городі часник прорвала… А сама раз по раз придивлялась до шляху, яким мав вертатися Степан.
Знайома машина показалася аж ближче до четвертої дня. Оленка покинула розвішувати в садку білизну та гайнула до воріт.
– Чому так довго? Повтікали? Чи заїхав ще кудись? – купа запитань сипалася від дружини продавцю-початківцю. А він вийшов з машини з якоюсь загадковою усмішкою на вустах.
– На от, перерахуй. Всі – копійка до копійочки, – із задоволеним обличчям протягнув їй виручку.
Поки Степан витягав з багажника мішки, Оленка швидко полічила гроші. Наче й непогано. Можна й відкласти на мотоблок. Аж раптом чоловік дістав із заднього сидіння величезний барабан.
– А це що? Звідки? – аж подих перехопило в жінки. – Хтось з села попросив привезти?
– Це – наш. На кабанчика виміняв! – і усмішка Степана стала ще ширшою.
– Ти здурів чи що? А-а, брешеш! – відмахнулася від неймовірного придбання жінка.
– Та ні. Я серйозно. Просто всіх поросят розкупили, крім одного. Стояв з ним аж до самого закриття базару. Вже думав, що додому доведеться везти. Аж тут хлопець йде, несе барабан. Теж не продав. Підійшов до мене, каже: «Слухай, давай мінятися. І я додому щось принесу, та й ти не з порожніми руками. Думав, думав та й погодився. А що – збиратимемося біля сільського ставу, все ж веселіше. І люди будуть чути, що свято відзначаємо…
Що тут вже скажеш – де ж будеш шукати того барабанщика, щоб порося віддав. Довелося Оленці змиритися з обновкою.
Ще довго в селі люди чули те «Бам! Бам! Бам!», коли молодь збиралася на посиденьки. Аж поки вчергове хтось так посвяткував, що з усієї сили тріснув той барабан якимось патиком так, що в ньому утворилася дірка. Так і закінчився «земний шлях» ударного музичного інструмента. Але ще довго люди прислуховувалися, чи не лунає бува зі ставу знайоме бумкання…
