Анна і Микола знали одне одного ще навчаючись у школі в їхньому рідному селі Велика Рибиця Краснопільського району, що на Сумщині. Затим доля ненадовго повела їх різними стежинами. За цей час вона встигла вийти заміж і розлучитися, у цьому шлюбі народилася донечка Полінка. Микола ж здобув фах будівельника, півтора року відслужив строкову службу в Одесі.
«Вдруге ми зустрілися у 2018-му, щоб вже ніколи не розлучатися, – почала свою історію Анна Бортник. – Коля був чудовим чоловіком, турботливим сином і хорошим батьком для Поліни. Щоб забезпечити сім’ю, трохи поїздив по заробітках, а потім влаштувався на місцеве сільгосппідприємство, на пекарні якого трудилася і я. Коли випадала нагода, мав вільний час – любив грати у футбол та волейбол з друзями на сільському стадіоні. Ще зі шкільними товаришами їздив на змагання, тренувався… Завжди веселий, мав хороше почуття гумору, часто жартував. Ми мріяли про власний будинок, про відпочинок на морі…»

На фото: Народився Микола Бортник 21 березня 1997 року. На жаль, війна відміряла Герою лише 28 років. Фото з домашнього архіву.
Удосвіта 24 лютого 2022 року Анна була на роботі – працювала у нічну зміну. «Як такої в нас не було паніки, – каже вона. – Та й в селі було відносно спокійно. Хоча жили на відстані кілометрів п’яти від російського кордону, вибухи і гул техніки лунали десь далеко. З першого ж дня Коля з товаришами самоорганізувалися та почали споруджувати укріплення, чергувати вночі, готувати запалювальні суміші. Словом, готувалися «зустрічати» окупантів. Тікати за кордон ми не збиралися. Хотіли бути разом. 29 жовтня 2022 року ми офіційно зареєстрували наш шлюб. Свої обов’язки в теробороні чоловік поєднував з роботою, бо потрібно було за щось жити. Так було до грудня 2024 року, поки це добровольче об’єднання не вирішили ліквідувати. Тоді чоловік поїхав у районний військкомат та записався до ЗСУ».
За словами Анни, навчання Микола проходив у Кам’янці-Подільському, здобув фах водія-сапера. Військову службу ніс в інженерно-саперному відділенні на рідній Сумщині, тому й часто бачилися.
«26 серпня Коля поїхав на завдання, – розповідає дружина. – Перед цим він зателефонував і чомусь вперше сказав: «Не знаю, чи ще побачу тебе…» Ці його слова ще довго лунали в моїй голові, не давали зібратися. Нехороші думки, передчуття, тривога постійно переслідували. А коли він не передзвонив, стало ще гірше».
Три дні рідні не могли зв’язатися з Миколою. Телефонували, шукали, розпитували… Побратими натякнули, що, швидше за все, чоловік загинув, але офіційно ніхто нічого не повідомляв. Вже коли вийшли на зв’язок з командиром Бортника, він повідомив страшну звістку.
«За розповідями чоловікових побратимів, Коля отримав завдання зі знешкодження ворожого дрону, який влучив у машину з повним бойовим комплектом і не здетонував. Коли наші хлопці приступили до роботи, швидше за все, туди прилетів ще один безпілотник», – поділилася болючою правдою Анна.
Згідно з офіційною інформацією, загинув Микола Бортник 26 серпня 2025 року внаслідок удару БпЛА під час виконання бойового завдання, виконуючи дії, пов’язані із захистом Батьківщини в районі населеного пункту Микільське Сумської області.
Поховали Героя 1 вересня на Алеї Слави Баранівського кладовища у Сумах. У нього залишилися батьки, старший брат, який полишив службу після загибелі Миколи.
«Людей з нашого села евакуювали ще у серпні 2024 року, – каже Анна. – Нині у ньому ніхто не живе через постійні обстріли. Навіть не знаю, чи є ще наш будинок… Чи повернемося ще колись додому – цього ніхто не відає. Поки що залишаюся в Сумах. Щонеділі ходжу до Колі на могилу. Дуже мало доля нам відміряла. Дуже рано він пішов на небо…

















