Понад десять років громадська організація «Учасники АТО міста Старокостянтинова» підтримує українських військових. Те, що починалося з плетіння маскувальних сіток для бійців АТО/ООС, з часом масштабувалося до мільйонних зборів та закупівлі дороговартісного обладнання для передової. Голова організації, ветеран і офіцер Сергій Жмурко розповів, як змінилися потреби військових за роки війни, чому волонтерам дедалі складніше збирати кошти, як громадська організація закуповує обладнання за бюджетні гроші та що мотивує команду не зупинятися, попри втому й вигорання.

– Пане Сергію, громадська організація «Учасники АТО міста Старокостянтинова» вже понад десять років допомагає нашим захисникам. Як змінилися масштаби та специфіка роботи організації за ці роки?
– Нашу організацію створили наприкінці 2015 року. Мене тоді обрали головою, і відтоді я залишаюся на цій посаді. Під час АТО/ООС ми займалися підтримкою захисників, але, звісно, не так масштабно, як зараз. Із початком повномасштабного вторгнення в Україні відбувся великий сплеск патріотизму. До нашого центру приходили сотні людей: плели сітки просто на вулиці, приносили кошти, одяг, продукти. З часом цей потік зменшився, але ми з 2022 року не зупиняли роботу ні на день. Наш волонтерський бус раз на два тижні стабільно їздить на фронт до наших захисників.
– Громадська організація починала свій шлях саме з плетіння маскувальних сіток. Чи продовжуєте ви працювати в цьому напрямку досі?
– Ми не припиняли цю роботу. Більше того, цей напрямок масштабувався. Зараз його очолює членкиня нашого правління Світлана Зімченко. За ці роки ми сплели вже сотні тисяч квадратних метрів сіток. Зараз замовлень від військових настільки багато, що самотужки в місті ми вже не справлялися, тому залучили до процесу жителів старостинських округів.
– Як за цей час трансформувалися запити від військових? Що саме ви постачаєте на фронт зараз?
– Зараз замовлення стали значно дороговартіснішими. За часів АТО ми могли купити одного «Мавіка», і всі були дуже задоволені. Переважно тоді потребували тепловізорів, біноклів, радіостанцій та засобів захисту. Сьогодні список потреб зовсім інший: дрони, старлінки, генератори, зарядні станції, автомобілі та запчастини до них. Величезна потреба у запасних шинах для автомобілів, бо буває, що на один виїзд іде комплект шин. Взимку передаємо засоби обігріву та окопні свічки. Свого часу ми також мали маленьку команду, яка збирала FPV-дрони, але зараз цей процес уже масштабувала держава, тому ми переключилися на інші напрямки. Також постійно возимо майно для облаштування позицій: скоби, цвяхи, інструменти, плівку, антидронові та маскувальні сітки.
«Якщо ми зупинимося, заміни нам не буде і наші земляки не отримають допомоги. Тому ми припинимо роботу лише тоді, коли настане мир і буде наша перемога», – каже Сергій Жмурко.
– За 2025 рік громадська організація придбала майна для армії на суму близько 6 мільйонів гривень. Як вдалося зібрати таку суму?
– За 2025 рік за кошти небайдужих жителів нашої громади та підприємців ми придбали майна для армії на суму близько 6 мільйонів гривень. Нам активно допомагають школи та дитячі садочки громади, де проводяться благодійні ярмарки. Є дитячі волонтерські команди. Наприклад, команда «Свободівці» під керівництвом мам починала з блокпоста на вулиці, потім пекли випічку, робили сувеніри. Вони зібрали вже понад 300 тисяч гривень, за які ми купили для військових ноутбуки, тепловізори, прилади нічного бачення та радіостанції. Оскільки батьки цих дітей на фронті, вони чітко знають потреби. Також ми тісно співпрацюємо з місцевими фермерами. Багато допомагає сільськогосподарський кооператив «Ладиги» керівником якого є Віталій Фомович. За час повномасштабного вторгнення він придбав та передав для ЗСУ понад 60 автомобілів.
– Окрім благодійних внесків, ваша організація почала освоювати бюджетні кошти. Чому виникла така необхідність і як це працює?
– Минулого року ми зіткнулися з цим через безвихідь. Міська рада Старокостянтинова навідріз відмовлялася самостійно закуповувати майно для військових частин за кошти місцевого бюджету, як це роблять у Хмельницькому, Красилові чи Нетішині. Міський голова аргументував це тим, що такі закупівлі є незаконними. Тому депутати прийняли рішення перераховувати ці кошти нашій громадській організації, а ми вже здійснюємо закупівлі за заявками військовослужбовців через майданчик Prozorro. Це сувора звітність. Якщо майно, куплене за кошти пенсіонерів чи школярів, ми передаємо під фотозвіт, то бюджетні закупівлі офіційно ставимо на облік і подаємо акти прийому-передачі. За минулий рік ми освоїли 6 мільйонів гривень бюджетних коштів. На цей рік депутати підтримали розроблену нашою організацією програму підтримки ЗСУ і виділили 9 мільйонів гривень. Станом на сьогодні ми вже освоїли близько 4 мільйонів гривень і виконали 21 заявку. Зокрема, закупили тепловізійні прицільні комплекти для сил ППО для боротьби з «шахедами». Але є проблема – інфляція. Якщо минулого року дрон коштував у межах 40 тисяч гривень, то зараз його ціна становить 120-150 тисяч.
– З якими найбільшими проблемами волонтери стикаються сьогодні? Чи відчуваєте ви виснаження людей та зменшення донатів?

– Якщо порівнювати з 2022-2023 роками, то донати впали щонайменше на 50 відсотків. Люди виснажуються, багатшими не стають. Зараз нам донатять переважно одні й ті самі люди. Це або пенсіонери, або люди з невеликими зарплатами, або ж самі військові, які воювали в АТО, а зараз знову на фронті. Добре, що з’явилися бюджетні кошти, які дозволяють закривати великі потреби, хоча вивчення законодавства та процедури закупівель забирають багато часу, і цим мала б займатися міська рада, а не громадська організація. Також суттєво ускладнилася ситуація з доставкою автомобілів з-за кордону. До 2023 року ми власними силами завезли та передали 24 автівки. Жодну з них ми не отримали як безкоштовну благодійну допомогу. Всі купували за власні чи зібрані кошти. Проте наприкінці 2023 року Міністерство соціальної політики ввело обов’язкову акредитацію для громадських організацій на нульове розмитнення. Оскільки у нас в штаті немає юристів чи бухгалтерів, то ми змушені були зупинити самостійне ввезення автомобілів. Тепер діємо виключно через британських партнерів та фермеріа, які купують техніку напряму.
– Зважаючи на труднощі та вигорання, чи не виникало бажання взяти паузу у волонтерській діяльності?
– Всі втомлюються і вигорають – це природний людський стан. Але як ми можемо зупинитися? Я сам офіцер, учасник бойових дій, вісім років провів на війні, у 60 років мене звільнили в запас через інфаркт. Мій син – військовий, воює з 2014 року. Членкиня нашої організації Оксана Бабенко, яка займається доставкою вантажів на фронт, волонтерить із 2015 року, а її донька зараз служить у 24-й механізованій бригаді на напрямку Часового Яру. У нашого бухгалтера на війні зник безвісти зять. У нас в організації в кожного хтось воює або, на жаль, загинув. Якщо ми зупинимося, заміни нам не буде і наші земляки не отримають допомоги. Тому ми припинимо роботу лише тоді, коли настане мир і буде наша перемога.
– Відомо, що організація, яку ви очолюєте, займається не лише забезпеченням фронту. Які ще проєкти ви реалізовуєте в громаді?
– Ми ведемо велику правову та інформаційну роботу. Першими в місті почали надавати інформаційний супровід сім’ям безвісти зниклих військових: консультували, куди звертатися та як подавати заяви, поки в місті не з’явився ветеранський простір. Ще у 2017 році ми створили Музей захисника України в Будинку офіцерів. Там облаштовано два зали: Кімната пам’яті, де зібрані відомості про майже 300 полеглих жителів Старокостянтинова, та Кімната слави. Провели там вже сотні екскурсій для школярів. Також займаємося національно-патріотичним вихованням молоді, організовуємо заходи з вшанування захисників Дебальцевого та зведеного загону «Дика качка». Також допомагаємо пораненим ветеранам із працевлаштуванням та лікуванням. Зараз окремо опікуємося учасниками бойових дій, які є внутрішньо переміщеними особами. Нещодавно для однієї такої сім’ї в селі Чернятин, де батько-ветеран сам виховує двох малолітніх дітей, ми придбали житло і зараз власними силами робимо там ремонт. Допомагаємо усім, чим можемо.
Ольга КОЦУПЕЙ.


















