Є стійкий міф: мовляв, українці бороди зроду не носили, це була суто «кацапська» звичка, а наші пращури визнавали тільки вуса та оселедець. Направду ж носіння чи гоління бороди ніколи не залежало від національності, клімату чи етнографії – це була передусім примха чоловічої моди свого часу. І докази цього розкидані по всій українській історії – просто про них рідше згадують.
У наших предків борода важила стільки ж, скільки коса для жінки: вона символізувала силу, мудрість, гідність і зв’язок із пращурами. Безбородих чоловіків зневажливо називали «жоноликими». Вважалося, що чим густіша борода – тим краща генетика чоловіка, а сама борода ще й правила за своєрідний оберіг: погладжуючи її, чоловік ніби глибше зосереджувався на думках.
Вам також може сподобатися
Тому образити бороду означало образити людину буквально. Існував вислів про людину, яка вкрай осоромилася: «власну бороду обплював». У літописах згадується звичай: коли до князя приходили посли ворога з нахабними вимогами, їм мовчки відрізали бороди й відправляли додому – приниження було красномовнішим за будь-яку відповідь. А «Руська правда» XI–XII століть прямо передбачала штраф за пошкодження чи насильницьке видирання бороди – 12 гривень, на той час сума справді відчутна. Арабські мандрівники ібн Хаукаль (X століття) та аль-Ідрісі (XI століття) взагалі писали, що русичі мали звичай заплітати бороди в довгі коси.
Культ бороди зберігся в українському обряді обжинків – «Спасовій», «Дідовій» чи «Волосовій бороді». Останній нескошений жмуток колосся на полі так і називали – «борода». Його символічно «орали» серпами, обсипали зерном, іноді клали під нього хліб і сіль, вважаючи, що там ховаються польові духи, а сила врожаю через цей жмуток переходить у землю на наступний рік. Дослідники припускають, що звідси походить навіть слово «борозда». А сама етимологія «бороди», за етимологічним словником Фасмера – це поєднання коренів «бог» і «рід»: нащадок роду богів. Звідти ж і вислів «Бога за бороду впіймати».
На мініатюрах Радзивіллівського літопису князі Олег Віщий і Рюрик зображені бородатими, з бородою карбували і князя Володимира на давньоруських монетах. Водночас видання «Україна молода» стверджує, що київські князі аж до онуків Ярослава Мудрого борід не носили взагалі. Однозначної відповіді тут історики не дають – зображення і письмові свідчення різних епох просто суперечать одне одному.
Найстійкіший стереотип – про козаків, які нібито поголовно голили бороди, залишаючи тільки вуса й оселедець. Частково це правда: голена голова справді відрізняла козака від міщанина чи селянина. Але, до прикладу, гетьман Петро Сагайдачний на всіх без винятку портретах зображений саме з бородою. Тобто навіть у козацькому середовищі це залишалося питанням статусу й особистого вибору, а не залізного правила.
Переломним став 1698 рік, коли російський цар Петро I видав указ «Про носіння німецького одягу, про гоління борід і вусів» – за даними Вікіпедії, від оподаткування звільнялися лише священники та дяки. Указ зустріли вкрай вороже: тих, хто підкорився і поголився, зневажливо прозивали «босе рило» і уникали з ними мати справу. Тоді цар пішов іншим шляхом – увів податок на бороду, що дорівнював річній платні солдата, перетворивши бороду на неймовірну розкіш. Саме відтоді і почалося поступове викорінення шанобливого ставлення до бороди в культурі, яка колись підкорялася російській імперії, – в тому числі й на українських землях.
Попри це, борода не зникла остаточно й лишалася знаком гідності для української інтелігенції: її носили Михайло Грушевський, Борис Грінченко, Михайло Драгоманов, Климент Квітка та Тарас Шевченко – це підтверджують і автопортрети самого Кобзаря.
Сучасний бум бород – у США, Європі, навіть Австралії – почався ще 2009 року, і лише з певним запізненням дійшов до України. За даними видання «Україна молода», перша спеціалізована чоловіча перукарня з догляду за бородами й вусами відкрилася в Києві тільки 2012-го – після цього кількість бородатих чоловіків у країні почала помітно зростати.
Саме 2 вересня у світі відзначають Всесвітній день бороди. За даними «Главкому», точне походження свята невідоме, але є свідчення, що ще данські вікінги мали особливий день на честь бороди ще близько 800 року нашої ери. Виходить символічно: поки одні народи століттями просто прославляли бороду, українська історія весь цей час вела з нею значно складніший, драматичніший і напрочуд суперечливий діалог – від сакрального символу роду до державного податку.
