Літечко повернуло на осінь, тож сонечко гріло вже не так, як раніше. Тетяна сиділа на лавці біля хати, спершись долонями на палицю. На подвір’ї в неї веселий гамір дітей – п’ять правнуків зі своїми батьками навідалися до старенької. Жінка споглядала на айстри, чорнобривці, троянди, хризантеми, мальви, які барвисто майоріли під вікнами і милували око, замріяно усміхалася куточками губ і спогадами линула у своє дитинство.
Батьки Тетяни прожили небагато, але в добрі і любові. Батько прийшов з війни без руки, але працював на рівних з іншими, навіть косив траву, копав город. Він був грамотним, хоча і закінчив лише чотири класи. Навчався на курсах комбайнерів, водіїв. Працював на тракторах, згодом – розносив пошту. Мама усі роки трудилася в ланці, гарно співала.
Вам також може сподобатися
Тетянка теж змалку долучалася до роботи. Коли їй було 12-13 років, носила за п’ять кілометрів по полях обіди трактористам. Після закінчення школи працювала свинаркою, потім ланковою. Саме у цей період подружилася з гарним хлопцем із сусіднього району, який працював будівельником у їхньому селі. Микола був майстровим – і вправним теслярем, і муляром, в його руках спорилася будь-яка робота. Їхня бригада брала участь у будівництві школи, дитячого садка, господарських приміщень, доріг…
Жінка згадала своє весілля, яке справляли приблизно у цю пору. Разом із чоловіком вони прожили щасливих 28 років, виростили й виховали доньку. Микола помер молодим – у віці 52 роки. Тетяна важко хворіла, перенесла складну операцію, й після цього працювала вже на легших роботах – у дитячому садку, згодом – продавчинею. Трудовий стаж у неї доволі солідний – сорок років.
Жінка згадала про доньку й усміхнулася. Дівчинка з’явилася на світ напередодні її дня народження, тож вона вважала це для себе найкращим подарунком. Донька зі своїм чоловіком подарували бабусі й дідусю дві внучки, яким вони були дуже раді. Нині внучки вже дорослі, мають свої сім’ї. Старша трудиться на освітянській ниві, молодша – обрала медицину. У Тетяни є ще брат і дві сестри, але вона вважає себе найбагатшою в роду, адже має п’ять правнуків.
Радості у житті жінці додавало улюблене заняття – вишивання. Вона пам’ятає ті часи, коли жінки ходили одна до одної на оденки, часто збиралися в хаті її мами. Ставили кужіль, займалися прядінням і ткацтвом, вишиванням. А мама готувала великий обід – казанок картоплі, квашену капусту і дуже смачні лежні пекла. Бувало, за роботою і співали. Словом, дружно жили.
Тетянка ще малою пробувала вишивати. Навчала її цьому двоюрідна сестра. Почала з мережок, потім опанувала різні техніки й вишивала серветки, рушники, наволочки, скатерки, ікони, картини… За цією роботою забувала про все, частенько вишивала до пізньої ночі. За кілька десятиліть її роботи неодноразово експонувалися на виставках у селі, районі й області. А скільки вишивок подарувала людям, які цінують це мистецтво! Нині вже вік не той, зір підводить, тож жінка рідко бере голку в руки…
До старенької підбігла наймолодша правнучка і приємним дзвіночком защебетала:
– Бабусю, ходімо до столу, вечеряти будемо!
Під крислатим горіхом довгий стіл ломився від наїдків. Велика рідня тісненько вмостилася на двох лавах. Чільне місце було відведено для шанованої іменинниці – дорогої, люблячої, турботливої, найріднішої матері, бабусі, прабабусі, якій виповнився 81 рік.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
