Священник Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України Василь Мандзюк – патріот і справжній чоловік. Під час знакових в країні подій ніколи не стояв осторонь, завжди був борцем за справедливість і свободу свого народу. Тож після Революції Гідності, в якій брав активну участь, коли ворожий чобіт вперше ступив на вкраїнську землю, довго не думав: долучився до війська у якості капелана. Згодом, коли вже служити у війську не дозволяв вік, повернувся у рідну парафію, щоб продовжувати служити Богу і односельцям, підтримувати словом військових, які звільняються зі служби чи приходять у відпустку. А також завів кіз та почав варити сир, що слугує йому і для заробітку, і для відновлення, реабілітації. Крім того, священник має цікаве хобі – виготовляє… луки.
«Я був учасником усіх Майданів, особливо наших, місцевих, – ділиться священник. – І коли почалися перші сутички у Києві, коли почали захоплювати Крим, я шукав можливості, як можу бути корисним своєму народові і своїй країні. Бо не міг інакше. Я не бачив іншого шляху, як стати військовим капеланом – поєднати служіння Богові та військову службу. Тому приєднався до «Правого сектору» і регулярно їздив у зону АТО».
Вам також може сподобатися
Згодом служіння військових капеланів визнали офіційним, зі священнослужителями підписували контракт. Оскільки отець Василь мав вже 60 років, то повернувся у свою парафію у село Присліп на Міжгірщині. І хоч вже не їздить на схід, військові із Закарпаття часто звертаються до нього за порадою та підтримкою.
Крім своїх основних обов’язків священника, отець Василь тримає кіз та варить сир. Каже, що догляд за тваринами заспокоює, допомагає відновлюватися. «Священник постійно спілкується з людьми, вбирає все у себе, – пояснює він. – І має ділитися з людьми теплом, співчуттям, любов’ю. І догляд за тваринами – найкраща реабілітація».
А ще ця справа дозволяє священнику і його родині заробляти кошти на життя. «У моїй родині завжди тримали кіз, то ж ця справа для мене звична, – розповідає Василь Мандзюк. – І змалку знаюся на сирах, вмію їх варити. У моїх батьків, а зараз уже і в мене завжди були в господарстві домашні тварини: кози, вівці, корова. Молока достатньо, тож я навчився робити сири. Щоб сир був смачним і якісним, потрібно знатися на тонкощах справи. Сирів я роблю багато видів. Звісно, насамперед – традиційні закарпатські: бринзу, урду, будз. Навчився варити сулугуні. Останнім часом почав виготовляти навіть італійський напівм’який. Він називається качота, роблю його різних видів, з різними добавками. Загалом ця справа мені дуже подобається. Навчався самотужки: щось знав з дитинства, щось дізнавався від знайомих, знаходив в інтернеті. Маю знайому, яка понад 20 років працює на сироварні в Італії. Вона мені багато чого підказала».
Сьогодні священник тримає 12 кіз, усі породисті. «Свого часу я тримав звичайних кіз, – розповідає він. – Але у них молоко не дуже якісне і нежирне. Зараз тримаю кіз зааненської та англо-нубійської порід. Вони дають більше молока дуже високої якості. А чим вища жирність молока, тим більше з нього виходить сиру».
У сироварінні отцю Василю ніхто не допомагає, все робить сам. Деколи до справи долучається дружина. З реалізацією проблем немає, сир викуповують постійні замовники, які по ланцюжку передають інформацію вже своїм знайомим.
Дитяче захоплення залишилося і у дорослому віці
У дитинстві отець Василь, як і багато інших хлопчаків, любив стріляти з лука. Зброю робили самотужки. Цьому дитячому захопленню священник не зрадив і у дорослому віці. «Крім сироваріння, маю ще одне хобі – виготовляю традиційні луки, – розповідає Василь Мандзюк. – Зазвичай замовляють їх для різних історичних клубів. Про те, як їх робити, дізнавався з книжок, з інтернету. А перші луки робив для дітей – своїх і сусідських. Зараз мої луки відомі багатьом, вони є в багатьох приватних колекціях не лише в Україні, а й за кордоном».
