Коли у двері стукає війна, у кожного з нас свій спосіб їй протистояти. Для Ірини Каплій, викладачки Гадяцької школи мистецтв на Полтавщині, цей спротив почався не з гучних гасел, а з буденної турботи. На початку 2022-го, коли Гадяч прийняв перших переселенців, вона взялася за роботу. Разом із родиною щодня пекла десятки млинців для тих, хто втікав від окупації. А коли настало літо і потреба в обідах змінилася викликами фронту, зрозуміла: хлопцям потрібно щось таке, що легко готувати, просто зберігати й що пахне рідною домівкою. Так народився «Гадяцький борщ» – група волонтерів, яка сьогодні стала для Захисників надійним тилом. Це велика родина, де кожен пакетик з овочами є теплим «дякую» та щирою молитвою-оберегом. Найкраща нагорода для них – не грамоти, а прості відео з фронту, де бійці кажуть: «Ваші борщі нас рятують».
Ірина Іванівна – педагог із 43-річним стажем. Вона звикла вчити дітей музичному мистецтву, але війна змусила опанувати нову, життєво необхідну науку. Ще до повномасштабного вторгнення вона була, як мовиться, на ти з сушарками: пастила, сушені ягоди та фрукти були її затишним захопленням. Тож коли в інтернеті трапився рецепт сухого борщу, вона не вагалася. Першу партію тестували з онучкою Олександрою. Спробували заварити окропом – і зрозуміли: смачно, ситно і справді як вдома.
Сьогодні це виробництво – справжній конвеєр. Починали з власної кухні, але запити фронту зростали, і «Гадяцький борщ» пройшов свій «кочовий» шлях: від класу в мистецькій школі до їдальні ліцею імені Олени Пчілки, потім – недіючий магазин, наданий небайдужим підприємцем, і зрештою – зручний офіс у самому центрі Гадяча, який виділила міськрада. Зайшовши сюди, одразу відчуваєш атмосферу єдності: стіни приміщення прикрашають синьо-жовті прапори з підписами бійців та численні подяки й нагороди, які, втім, тут не вважають чимось особливим – для волонтерів це лише свідчення того, що їхня праця справді потрібна на «нулі». Зараз вони надсилають до 50 ящиків борщових наборів на тиждень. Це велика командна робота: щоп’ятниці й щонеділі за столами збираються волонтери, щоб сформувати сухі борщі, супи і каші, спакувати і відправити ящики з цими продуктами нашим Захисникам. Допомагати приходять діти, студенти коледжу культури. Своє плече підставили працівники місцевої санстанції: вони не просто регулярно збирають кошти на спеції та томатну пасту, а й власноруч пакують цілющі чаї. Інгредієнти для виробництва збирають усім містом: фермери везуть врожай, сусіди – овочі з городів, навіть продавці на ринку відкладають «лишки». Бізнесмен Володимир Опришко з села Качанове, де місцеві жінки організували окремий осередок, передав їм промислову сушарку.
Технологія виготовлення тут відточена досвідом: всі овочі шинкують, труть, ріжуть і сушать сирими, тільки картоплю треба відварити і натерти на тертці, щоб вона стала ніжною «лапшичкою». Сьогодні асортимент «Гадяцького борщу» вражає: окрім фірмового «гадяцького борщу», волонтери готують гречаний суп «Гетьманський», вівсяний суп «Байрактар», ароматний куліш, рисовий суп, «Укропський» суп з вермішеллю та макарони по-гадяцьки. Нещодавно до асортименту сухих супів додався «гарячий кухоль» з кус-кусом або локшиною швидкого приготування. В ящики з сухими наборами ще додають чаї, смаколики з горіхів і сухофруктів, печиво і пиріжки, від гадяцьких господинь.
Неможливо перерахувати у цьому дописі всіх, хто допомагає, переробляє овочі, сушить, пакує, перевозить і надсилає посилки, регулярно донатить. Це величезна команда небайдужих однодумців, але є міцне ядро, яке врегульовує всі основні організаційні процеси виробництва, постачання і логістики. Це Надія Василенко, Ольга Бєлих і невтомна Ніна Максимівна Харченко, яка організувала для допомоги пенсіонерів.
Для пані Ірини ця справа – не просто волонтерство, це особиста місія. Її син Артем нині захищає Україну, і вона як ніхто інший знає, що таке чекати звістку з нульової позиції. Кожна посилка, яку вони відправляють, – а хлопці отримують їх навіть дронами просто на позиції – це і її молитва за сина. Разом із бабусею завжди поруч десятирічна онучка Олександра: вона фактично виросла за лаштунками музичної школи, тож нині грою на скрипці і співом збирає кошти на потреби «Гадяцького борщу».
«Я не керівник, я просто організатор, – каже Ірина Іванівна. – Без людей, які зі мною в одній упряжці, я б нічого не змогла зробити. Ми працюємо, бо інакше просто не можемо». Вона мріє, щоб нарешті настала Перемога, щоб можна було повернутися до улюбленого заспокійливого бісеру та спокійного виховання внучки, а головне – щоб усі наші хлопці повернулися додому. А поки що щоп’ятниці й щонеділі в центрі міста знову збираються люди: ріжуть, пакують, діляться новинами. А щоднини у себе вдома сушать необхідні до корисної смакоти інгредієнти. Вони знають: у кожній натертій морквині, у кожному запаяному пакеті – частинка їхнього Гадяча, який своїх не кидає.
