Активна і непосидюча Анастасія до вибору професії підійшла серйозно і відповідально. У родині дівчини військових не було – лише прадідусі й прабабусі брали участь у Другій світовій. Проте дівчина виросла у військовому містечку у Криму. «У батьків було багато знайомих військових, я спілкувалася з ними, цікавилася їхньою службою, розуміла, наскільки це важливо, – пояснює Анастасія. – Тобто мала перед собою взірець військовослужбовця. І мені військова тема завжди була цікава. Ну і характер, темперамент теж відіграли свою роль». Дівчина обрала професію військового фінансиста і у 2009 році вступила у військовий інститут Київського національного університету імені Шевченка. А ось рідним з Криму не вдалося виїхати до 2014 року. «Вони опинилися в окупації, – згадує Анастасія Зосімова. – Моя мама викладала в школі українську мову і літературу, то уявляєте, з яким тиском вона зіткнулася. Але певний час нічого не могли зробити через бюрократичні моменти і різні побутові проблеми. Та врешті змогли вибратися з окупації ще до повномасштабного вторгнення».
У 2014 році дівчина закінчила виш і за розподілом потрапила в Миколаїв до лав Національної гвардії України. Згодом перевелася на підвищення у Херсон. У 2019 році контракт закінчився. «І я вирішила, що спробую знайти себе у цивільному житті», – каже Анастасія. Вона знову переїхала у Миколаїв, створила сім’ю, у подружжя народилася донечка. Попереду, здавалося, щасливе безхмарне життя.
Вам також може сподобатися
Лютий 2022-го перекреслив усі плани та мрії молодої родини. «З перших днів повномасштабного вторгнення я пішла у військкомат, адже була переконана, що мушу триматися присяги, яку давала, – пояснює молода жінка. – Та оскільки моя донька була ще дуже маленькою, у військо мене не взяли». Але й сидіти вдома невтомна жінка і справжня патріотка не могла: зайнялася волонтерством, започаткувала волонтерський центр.
«Найважче було знаходити знайомі прізвища серед полонених і загиблих»
Миколаїв з перших днів великої війни нещадно обстрілював ворог. Тож на сімейній раді вирішили, що донька з бабусями поїде подалі від небезпеки, за кордон. Анастасія не змогла залишити волонтерський центр. «Я залишаюся, бо я потрібна тут», – таким було рішення сильної жінки. А у квітні 2022 року вона приєдналася до лав Збройних сил України у складі 36 окремої бригади морської піхоти. «Я займалася кадрами – обліком особового складу: поранених, полонених, загиблих – тобто усім, що стосується особового складу, – пояснює свої обов’язки у війську Анастасія. – Я мусила знати абсолютно все: хто загинув, хто поранений, яке поранення, в якому шпиталі, як триває реабілітація. І це насправді було важко. Адже саме в травні 2022 року моя 36 бригада потрапила в оточення у Маріуполі, а пізніше – в полон. Мені було дуже важко серед полонених знаходити прізвища Захисників Маріуполя, серед яких були мої знайомі, друзі – з багатьма я навчалася в одному виші, знала особисто, дружила. Тому було дуже важко психологічно. А крім того, пригнічувало безсилля від того, що нічого не можеш вдіяти, ніяк допомогти. Щоправда, через кілька місяців потроху адаптувалася – психіка просто почала блокувати усю сентиментальність, чутливість. Тобто усі відчуття притупляються, і ти просто працюєш з тією інформацією, як з робочою».
Рідні Анастасії недовго витримали за кордоном, повернулися в Україну. Оскільки чоловік Анастасії теж військовий, жінка звільнилася з лав ЗСУ і повернулася до доньки, яка цього року вже піде в перший клас. «Звільнилася я у червні 2023 року, коли завершила всі справи, передала усі документи в належному стані», – продовжує ветеранка.
Щоб відкрити кав’ярню, продала машину
Звільнившись з війська, Анастасія кілька тижнів побула вдома. Але непосидюча жінка довго відпочивати не звикла. Влаштувалася на роботу, але не підійшов графік. Потім ще близько року пропрацювала в офісі, проте це теж було не її. «Я звикла, щоб було або все чітко, зрозуміло і конкретно, як в армії, або вільно – як я хочу, – зізнається. – А таке можливо лише займаючись власною справою. Довго думала, чим зайнятися. Хотілося творчості. Мені цікава тема кулінарії, я дуже люблю готувати. Тож почала цікавитися ресторанним бізнесом, консультувалася зі знайомими рестораторами, кухарями. І в результаті сформувала свою ідею, написала бізнес-план для грантової заявки. Акцент зробила на здорове харчування та безбар’єрність. Адже все більше хлопців і дівчат повертаються з фронту. На жаль, з каліцтвами, з ампутаціями, з інвалідністю. Вони теж хочуть активно жити, відпочивати, спілкуватися, відвідувати кав’ярні. І дуже хочеться допомагати їм повертатися до життя, мотивувати їх, проводити час в суспільстві, не соромлячись протезу чи якихось своїх особливостей гастрономічних. Наше меню складається, мов конструктор. Тобто є стандартні страви – збалансовані за калорійністю, жирами, білками, вуглеводами. І є дуже багато різних додатків до цих страв».
Щоб відкрити омріяний заклад громадського харчування, Анастасія продала власну автівку. За виручені гроші зробила у приміщенні ремонт. А за гроші, отримані в рамках гранту від Державної служби зайнятості, придбала необхідне обладнання.
Так у березні минулого року у Миколаєві з’явилося кафе «Зілля», де є всі умови для відпочинку людей на кріслах колісних, з особливостями харчування. «Ми дуже лояльні до наших гостей і адаптуємо меню, сервіс до їхніх потреб, – розповідає власниця кафе. – У меню є позиції, які не змінюються, але є такі, що можна модифікувати будь-яким чином. У мене є знайома – нутриціолог, фітнес-тренер, яка має досить великий досвід у кулінарії. Тож консультувалася з нею з приводу меню. Крім того, я сама дуже багато навчаюся, розвиваюся, постійно шукаю нові рецепти, цікаві рішення. Коли буваю у відрядженні в інших містах чи країнах, обов’язково відвідую різні заклади харчування, де мені цікаво скуштувати якісь нові смаки, страви, іншу кухню. І намагаюся це все інтегрувати під свою концепцію, під свій заклад».
Для людей з протезами або порушенням опорно-рухового апарату страви у «Зіллі» подають в адаптивних тарілках, які замовили у майстрині з Київщини. Це посуд із зубчиками, з бортиками, з якого зручно їсти однією рукою, він не ковзає на столі. А інклюзивні прибори з товстою ручкою зручно тримати протезом. У планах – меню шрифтом Брайля, щоб незрячі відвідувачі могли самостійно обирати страви.
Крім пандусів, які дозволяють відвідувати кафе людям на кріслах колісних, всередині приміщення широкі проходи, де легко проїхати таким відвідувачам. «Зараз ми переобладнуємо санвузол, де розширюємо дверні отвори і встановлюємо поручні», – додає Анастасія.
У планах також організація доставки страв. Але не до під’їзду чи воріт, як працюють служби доставки у місті, а до самого помешкання. Адже людині маломобільній, з інвалідністю, на кріслі-колісному, якій нікому допомогти, таку доставку отримати практично неможливо. І у планах ветеранки – доставляти страви до самого помешкання або навіть у лікарняну палату.
Для військових, працівників ДСНС, поліції, інших служб, які працюють на Перемогу, в закладі передбачені постійні знижки. «Також ми співпрацюємо з центром підтримки внутрішньо переміщених осіб з Херсону, що діє в Миколаєві. За членською карткою цього центру теж передбачені знижки», – каже власниця кафе.
Крім організації роботи власного закладу, Анастасія Зосімова допомагає іншим містянам у створенні бізнесу – консультує щодо написання грантових заявок, бізнес-моделювання. «Я за освітою фінансист, маю досвід створення власного бізнесу. Вважаю, що ми, українці, маємо підтримувати одне одного, допомагати, хто чим може. Бо тільки разом, спільно зможемо розвивати свою країну», – переконана ветеранка.
