За 13 років служби Ігор Война виїжджав на сотні викликів на Поділлі, приборкував вогонь у Чорнобильській зоні, ліквідовував наслідки російських атак як у нашій області, так і за її межами.
Коли в місті чи селі лунає сирена пожежної машини, ми бачимо червоний автомобіль, що мчить на виклик. У цей час за кермом сидить людина, від якої залежить, чи встигнуть рятувальники вчасно дістатися до пожежі, аварії чи місця ворожого удару. Один із тих, хто сидить за кермом, – Ігор Война, водій караулу 14-ї державної пожежно-рятувальної частини Красилова. За його плечима майже 13 років служби. За цей час він виїжджав на сотні викликів на Хмельниччині, приборкував вогонь у Чорнобильській зоні, ліквідовував наслідки російських атак як у нашій області, так і за її межами.
Мав бути екологом, а став водієм пожежної машини
Ігор Война родом з села Браїлівка Новоушицької громади. Після школи навчався в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка на еколога. Але за фахом так і не попрацював. «Еколог мав бути з мене, – з усмішкою каже чоловік. – Коли закінчив навчання, то роботи не було. Пішов в армію, відслужив, повернувся, а роботи за фахом так і не знайшлося».
Шлях у ДСНС йому підказав брат, який тоді вже працював рятувальником. «Брат сказав, що потрібні водії. Я довго не думав – пішов вчитися. І вже 1 липня 2013 року вийшов на свою першу зміну в другу пожежну частину Хмельницького», – каже Ігор Война.
У 2017 році чоловік перевівся у Красилів, щоб бути ближче до родини. «Одружився, хотів бути ближче до сім’ї. Так і залишився тут служити», – каже рятувальник.
«Я маю дати хлопцям воду»
За словами Ігоря Войни, робота водія пожежного автомобіля значно складніша, ніж здається. «Люди думають, що приїхав водій, став і сидить. Насправді моя робота тільки починається, – пояснює Ігор Война. – Після прибуття на пожежу я маю подати воду, стежити за тиском, за конструкцією автомобіля. Контролювати витрати води, знати, де найближчі вододжерела, де можна швидко заправитися».
Окрема складність, за словами рятувальника, полягає в тому, щоб швидко знайти місце пожежі. Особливо зараз, коли багато вулиць перейменували. «Багато людей досі називають старі назви вулиць. Також буває, що людина зателефонувала і каже, що горить хата на такій-то вулиці, і кинула слухавку. А в нас у селах є багато однакових назв вулиць. Потім телефонуєш, а слухавки вже ніхто не бере, і ти не знаєш, що робити», – каже Ігор Война. На виїзд із частини після виклику, за словами рятувальника, зараз дається до трьох хвилин.
Як повномасштабне вторгнення змінило роботу рятувальників
За словами Ігоря Войни, повномасштабне вторгнення змінило роботу рятувальників найбільше. До майже щоденних пожеж додалися ракетні удари, ризик повторних атак і робота в бронезахисті. «Зараз війна, ми працюємо в бронезахисті. Бронежилет, каска… воно важке, фізично складно. Але справляємось», – каже рятувальник.
Ігор Война неодноразово залучався до ліквідації наслідків ворожих атак на Хмельниччині. А в серпні 2025 року добровольцем поїхав у складі зведеного загону на Полтавщину. «Спочатку складали списки на Харківщину, я записався добровольцем. Але нас перенаправили на Полтаву. Там нафтові й газові родовища, хлопці між собою називали цей регіон «маленьким Кувейтом». Ми були на цілодобовому чергуванні. 19 серпня серед ночі нас підняли по тривозі, і ми дві доби працювали на ліквідації наслідків російської атаки», – пригадує чоловік.
Ігор Война каже, що за роки війни змінилася і поведінка водіїв на дорогах. «Раніше на дорозі майже ніхто не пропускав пожежну машину. А зараз люди стали уважніші. На перехрестях зупиняються, дають дорогу», – каже водій.
Від Чорнобиля до торф’яників на Лезневому
За роки служби Ігор Война брав участь у ліквідації багатьох масштабних пожеж. Найдовше, пригадує, довелося працювати на хмельницькому сміттєзвалищі та торф’яниках у Лезневому. «Ліквідація тривала тижнями. Це дуже виснажливо», – каже рятувальник. У 2020 році його залучали й до гасіння масштабних лісових пожеж у Чорнобильській зоні. «Чорнобиль горить майже щороку. Але тоді було дуже масштабно», – пригадує чоловік.
«Найважче – коли є загиблі»
Попри фізичну втому, найскладнішим у своїй роботі Ігор Война називає емоційний фактор. «Найважче – коли є загиблі. На пожежах, у ДТП… До цього неможливо звикнути. Це морально дуже тисне, бо це людські життя», – зізнається рятувальник.
Попри все пережите, думок змінити професію в Ігоря Войни не виникало. «Мені подобається моя робота. Подобається рятувати життя, допомагати людям. Поки що думки покинути службу не було. А далі – час покаже», – підсумовує Ігор Война.
Ольга КОЦУПЕЙ.
