Марійка проходить бабусиним подвір’ям і милується красою навкруги. Мальовниче і красиве бабусине село. За селом в’ється річечка. Здається, що хтось кинув блакитну стрічку у зелену шовкову траву, щоб вона яскравіше віддзеркалювала зеленокосі верби, що задумливо шепочуть своїм віттям. А обабіч простяглися луки, милуючи око різнотрав’ям. Ліниво пливуть кучеряві хмари – величезні і таємничі, ніби далекі снігові гори. Чути сюрчання коників. Гудуть від бджіл велетенські липи біля бабусиного двору. На подвір’ї, розчепіривши хвіст і крила, походжає квочка із курчатами. Ті курчатка такі дрібненькі і гарненькі, що й очей не можна відвести. Чорненькі, як жучки, і рябенькі, мов зозульки, і біляві, і руденькі, і різні-різні.
Аж ось мама-квочка закокотала – і ці маленькі красунчики швидко зібралися в купку і попрямували за нею до смітника. А там розкіш для всієї птиці: чим хочеш, можна поласувати. Попоївши вдосталь усякої всячини, добре натоптавши свої маленькі животики, курчатка вмощувалися на спині у своєї мами і дрімали.
Вам також може сподобатися
Бабуся ще вранці видала наказ пильнувати квочку з курчатами, щоб зненацька сусідський кіт чи ворона зі шулікою не вкрали малят. Тож у Марійки було бойове завдання – пильнувати курку з курчатами, а в разі небезпеки відбити «ворога». Граючись на подвір’ї, вона виконувала це завдання.
Аж ось зозулясте і чорненьке курчатка, трохи відпочивши, захотіли помандрувати, побачити, що діється навколо. Вони з розгону стрибнули у високу кукурудзу, що росла поруч смітника, – тільки їх і бачили. Шмигнули повз густі бур’яни і опинилися на грядці з помідорами. Озирнулись туди-сюди – нікого. І давай знайомитися з усім навкруги, прокльовуючи, пробуючи на смак. Ось знайшли червоненького помідорчика, що лежав на землі, вигрівався на сонці. «І що ж воно таке гарне і кругленьке?» – подумали курчатка і давай пробувати.
Зозулясте курчатко дзьобнуло раз, другий – і з’явилася у помідорчика дірочка. Спробувало і чорненьке. «Щось смачненьке», – перезирнулися між собою курчатка – і незабаром від помідорчика залишилася тільки шкірочка.
«А що ж далі? Куди прямувати?» – змахнули крильцями курчатка – і в цю ж мить розгубилися, бо раптом побачили сірого кота. Сірий кіт не мав поганих намірів, а лише з розгону стрибнув поміж курчат, добре їх налякавши. Перелякані курчатка зрозуміли важливість маминої опіки після небезпечної пригоди з котом. Вони так наполохалися, що з криком і писком побігли туди, звідки прийшли. Добре, що недалеко забігли.
– Ах, ось де ви, мандрівники, – сказала Марійка.– А я вже хвилювалася. Більше не відходьте від мами, бо коти й собаки можуть вас образити.
Маленькі пустунці, захекавшись від бігу, не могли подати і звуку, щоб розповісти мамі про пригоду. Побачивши переляканих дитинчат, квочка почала повчати всіх курчат: «Поки ви маленькі, нікуди далеко не відходьте від мами. Мама вас захистить від небезпеки, сховає від дощу і вітру. З мамою завжди тепло і затишно».
А тим часом зозулясте і чорненьке курчатка, налякані сірим котом, сіли тихенько біля мами-квочки, слухали уважно і думали: «А й справді, як добре з мамою. Зовсім не страшно. Більше ніколи не будемо відходити без дозволу. А підростемо – зможемо себе захищати».
Трохи відхекавшись і відпочивши, мандрівники почали розповідати своїм братикам і сестричкам пригоду, що з ними трапилася, застерігаючи: «Слухайте маму. Мама завжди правду каже і вчить тільки доброму. Ми не послухали її і ледь не потрапили у котячі лапи».
Аліна СЛЮТА.
