Мабуть, в кожному куточку України – неважливо, чи це велике місто, чи маленьке село – є щось особливе, що зберігає народні традиції, підтримує український дух та об’єднує людей навколо рідної культури. У селищі Лозове, що на Поділлі, також є така гордість – народний самодіяльний колектив «Лозівчанка». Його творча історія стала однією з найяскравіших сторінок культурного життя громади, а пісня вже багато років залишається невід’ємною частиною місцевих свят, концертів та важливих подій. Про життя колективу, творчість та натхнення ми поспілкувалися з його артисткою Тетяною Ремішевською.
– Розкажіть, як і коли був створений співочий колектив «Лозівчанка»? Хто стояв біля його витоків?
Вам також може сподобатися
– Колектив був створений десь наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років. Тоді в селищі переважала молодь – хлопці та дівчата, яких потрібно було зацікавити, щоб вони проводили вільний час з користю. Саме тому керівництво Лозівського інструментального заводу, директор Віктор Туз та голова профспілкового комітету Анатолій Сусловський, спільно з сільською радою та працівниками культури вирішили створити творчий колектив. Спочатку він мав назву «Калинонька» і був жіночою вокальною групою. Завідувачкою клубу тоді була Ольга Шуніна. У 1985 році до Лозового приїхав Микола Смагитель, якого запросила Ольга Петрівна. Він працював на Деражнянщині та багато зробив для розвитку культури в селищі. Саме відтоді почався новий етап розвитку колективу. Основу ансамблю становили працівники заводу, культпрацівники, учителі та всі ті, чию душу хвилювала українська пісня. Микола Максимович дуже відповідально ставився до відбору учасників і проведення репетицій. Заняття відбувалися чітко за графіком, а відвідування репетицій було обов’язковим і навіть контролювалося керівництвом заводу. Згодом до жіночого гурту долучилися чоловіки, тому «Калиноньку» перейменували на «Лозівчани». За період творчої діяльності колектив змінив сім керівників. Сьогодні художнім керівником є Микола Корзун.
– Скільки учасників сьогодні налічує колектив?
– На сьогодні «Лозівчанка» налічує вісім учасників: Ганна Глухенька, Віра Оликсюк, Галина Омелянчук, Галина Мазур, Юлія Сухіна, Тетяна Сухіна, Тетяна Янковська, Надія Загородня. Загалом же за понад 50 років існування через колектив пройшло близько 60 людей. Переважна більшість учасників – жителі Лозового.. Нині до «Лозівчанки» також долучаються учасники зі старостинського округу – Коржівців та Красносілки.
– Які пісні найбільше любить виконувати «Лозівчанка» – народні, сучасні чи авторські?
– В основному виконуємо народні пісні, але в репертуарі є й сучасні патріотичні, жартівливі, ліричні та авторські композиції. Виступи колективу проходять під музичний супровід баяна, який надає пісням особливої щирості, теплоти та справжнього українського колориту. Деякі пісні ми також переспівуємо по-своєму. Десятки українських народних пісень в обробці Миколи Смагителя, а також авторські твори на його музику. Маємо у репертуарі дві пісні авторства Надії Поворозник – «Колиска мого дитинства» та пісню про «Лозівчанку». Колись вона жила в Лозовому та співала в колективі. Також виконуємо пісню нашої артистки Ольги «Лозове, Лозове». Є у нас і композиція «Пелюстки троянди» про рідне село, автором якої є Віктор Вознюк із Коржівців.
– У чому, на Вашу думку, особливість та унікальність колективу?
– Любов до пісні. Саме вона, мабуть, і є головною особливістю та унікальністю нашого колективу. Адже якщо людина не любить співати щиро й від душі, то цього не можна приховати. І це не лише про українську пісню – тут справа значно глибша. Коли люди збираються разом, співають, переживають кожну пісню, вкладають у неї свої емоції та частинку душі – тоді й народжується справжня атмосфера. Для нас пісня – це не просто сцена чи репетиції, а частина життя, яка об’єднує, дарує гарний настрій, спогади та навіть підтримку у непрості моменти.
– Чи об’єднує пісня людей у громаді?
– Насамперед це показник нашої культури. Тим більше що «Лозівчанка» має почесне звання народного колективу. Вперше ми захистили це звання ще у 1986 році. Тоді в колективі співала навіть моя мама. І до сьогодні ми продовжуємо його підтверджувати, адже кожні три роки звання потрібно захищати знову. Ми завжди намагаємося брати активну участь у культурному житті селища, виступаємо на святах, концертах та різних заходах. Хотілося б, щоб люди ще більше любили пісню та підтримували культуру. Я безмежно вдячна всім нашим слухачам, які завжди чекають наші виступи, приходять і підтримують нас.
– Яка найбільша мрія у вашого колективу? Що плануєте робити далі?
– Найбільша наша мрія – щоб до колективу приходила молодь, щоб нас ставало більше, щоб пісня продовжувала жити. Хочеться й надалі співати, дарувати людям радість не лише в нашому селищі чи громаді, а й представляти себе в інших містах і селах. Це було б дуже добре. А поки що працюємо, репетируємо, не зупиняємося. Так і живемо. Це, мабуть, наша найголовніша мрія – щоб ми трималися разом, співали ще довго-довго, а люди приходили до нас і навіть співали разом із нами.
– Чи вплинула війна на ваш колектив?
– Деякі учасники тимчасово відійшли від творчості, адже в когось син, зять чи онук воює, у когось рідні зникли безвісти. У такі моменти людям справді буває не до співів. Але багато хто обіцяє повернутися після нашої Перемоги. Попри це, дехто все ж знаходить у собі сили підтримувати колектив, навіть якщо вже не співає – допомагає з організацією концертів чи інших заходів. Часом можна почути думку, що зараз ніби «не на часі» співати. Але я вважаю інакше – співати потрібно. Це і відрада для людей, і підтримка. Особливо коли йдеться про благодійні концерти – ми ж не для себе їх організовуємо, а стараємося для наших військових, для хлопців. Усі повинні якось триматися й робити свою справу. Фраза «не на часі», на мою думку, не зовсім доречна, коли все це робиться заради доброї справи.
– А з’явились, можливо, у вас якісь пісні на воєнну тематику?
– Так, звичайно. У нашому репертуарі вже є пісні на воєнну тематику. Серед них – «Пам’ятаємо героїв», «З’єднаємося, люба родина», «На землі, в повітрі і на морі». Також виконуємо пісню «Всипте, хлопці, москалям». Такі композиції зараз особливо відгукуються людям, адже вони про наш час, про біль, боротьбу і віру в Перемогу.
Дмитро ТАРНАВСЬКИЙ.
