У селі Шепіт Косівського району, що на Івано-Франківщині, виготовляти до Великодня фігурок коників з сиру чи заплести його в косу було місцевою традицією. Це вміння часто передавали з покоління в покоління.
«Коли я був ще дуже малий, в нас у селі була лиш одна дуже літня жінка, що вміла робити сирні коники. Ну може хтось робив для себе, але не так багато і не так добре. А про цю бабцю навіть книжки писали і фільми знімали. Минув якийсь десяток років, і майстриня померла. Але тут раптово виявилося, що вона таки встигла багатьох навчити», – розповів Василь Карп’юк.
Спостерігаючи, як мама готує, він ще з класу восьмого й собі наловчився працювати з сиром. Спочатку дуже гарно ліпив з пластиліну, проте смачне мистецтво захоплювало набагато сильніше. І вже не відпускає понад десять років.

На фото: «Справді, не кожен може бути таким вправним скульптором, щоб за лічені секунди вийняти з окропу шматок розплавленого сиру і зліпити з нього коника, ще поки застигне і стане крихким», – каже Василь Карп’юк. Фото з домашнього архіву майстра.
Отримавши в Коломиї спеціальність столяра-будівельника, чоловік не працював за спеціальністю. Їздив за кордон на підробітки, а коли повертався, часто торгував на базарі різними гуцульськими виробами, ялинками на новий рік тощо. «Батьки завжди тримали корову, – розповів Василь. – Тож молоко мали своє. Для виготовлення сиру ми також готували фермент з телячого шлунку для згортання молока. Сушили його та розтирали в порошок. На 10 літрів теплого молока потрібно всипати столову ложку суміші. А коли сир згорнеться, віджати. Щоб зліпити коника, сир потрібно нагріти у воді. Ліпити треба швидко, поки гарячий. Спочатку витягти ноги, голову, вуха, хвіст. Затим працювати над дрібнішими деталями. Раз по раз, щоб виробу надати певної форми, потрібно знову опускати сир у гарячу воду, бо, остигаючи, сир погано ліпиться».

На фото: Сирні коники бувають доволі різними, проте однаково смачні. Фото з домашнього архіву майстра.
Для роботи чоловік використовує лише дерев’яну ложку, бо до металевої сир пристає. Крім коників, створює корів, баранчиків, квіти, смереки та інші фігурки. Часто на скакунів садовить гуцула чи гуцулку, прив’язує їх до сідельця сирною мотузкою. Буває, закріплює елементи сирних композицій дерев’яними шпажками чи зубочистками. Коли робота завершена, Василь її занурює в солону воду, щоб затвердла та набула смаку. Довго витвір з сиру зберігати не варто – натуральний продукт може зіпсуватися. А який він смачний та корисний!
«Якось довелося виготовляти сирні коники навіть у Польщі, коли працював на тамтешній фермі. Всім вони дуже сподобалися. А у вересні 2023 року виставив свої композиції з сиру на фестивалі, який організували в рідному селі. Там представив глядачам різні техніки сирної скульптури», – поділився спогадами Василь.
Досі чоловік ліпив найбільшу фігурку до 40 сантиметрів завдовжки. Проте мріє колись зробити коника-велетня.